Wednesday, December 26, 2012

МЕСА В ДЕНЬ РІЗДВА – 2012 КИЇВСЬКИЙ КАРМЕЛЬ




Іс 52:7-10
Пс 98:3в
Євр 1:1-6
Йн 1:1-18


Різдво! Так! Споглядання тайни Втілення наповнює нас справжнім почуттям захоплення. Немає жодної іншої такої тайни віри, яка б нас, і малих і великих, змушували би ось так завмерти перед Божою дійсністю, як ця тайна Сина, котрий народився для нас у Віфлеємі. Катехизм Католицької Церкви пояснює нам це такими словами:

469 Церква визнає таким чином, що Ісус є неподільно правдивим Богом та правдивою Людиною. Він справді є Сином Божим, що став Людиною, нашим братом, не перестаючи бути Богом, Господом нашим: «Він залишився Тим, Ким був, і прийняв те, чим не був», - оспівує римська літургія. У літургії святого Йоана Золотоустого проголошується і співається: «Єдинородний Сину і Слово Боже, Безсмертний Ти, і зволив Ти спасіння нашого ради воплотитися від святої Богородиці і Пріснодіви Марії, незмінно ставши чоловіком. І розп’ятий був Ти, Христе Боже, смертю смерть подолав. Ти один із Святої Трійці, рівнославимий з Отцем і Святим Духом, спаси нас!»

Складаймо подяку тепер і завжди Втіленому Слову!
Майте терпіння, навіть якщо це звучить абсолютно незвично в Різдво, але сьогодні давайте поговоримо про атеїзм. Існує атеїзм практичний, типовий для нашого світу, який зазвичай є чимось дуже банальним і який можна досить просто описати як байдужість. Багато з тих людей, яких справедливо називаємо атеїстами, роблять таке враження, що для них Бог просто не важливий: байдужість, чи не так? Для їхнього життя важливо відділитися від справжнього та повного життя в Богові зовнішнім фасадом, чистим, впорядкованим, гарним, але передусім симпатичним. Проти негод цього світу, постава їхнього життя виявляється ще більш крихкою, ніж скло; вони падають під тягарем труднощів. У їхньому житті чесноти віри, надії і любові не існують. Різдво? Вони проходять повз дійсне значення цього свята. Часто бояться ногою ступити до храму або ж, якщо й роблять це, піддаючись тискові родини, то закриваються в своєму панцирі зі страху від того, що всередину може увійти щось, що може знищити той їхній зовнішній фасад, який не має справжніх дверей.
На жаль сьогодні, особливо на Заході, є також атеїсти ідеологічні чи войовничі, особи запеклі у вираженні зневаги до віри в Бога, що став Людиною в Христі. Вони не лише міцно закривають двері їхнього серця, але нападають, думаючи, що зможуть знищити щось, що не розуміють, вони вірять чи вважають себе правдою. Вони не бажають мати храм в своєму районі і не хочуть навіть чути дзвони. Вони також позначені смертю, яка заперечує життя поза гробом, подароване або повернуте світу через Воплочення Слова, що стало Тілом.
Нещодавно мене здивував один короткий документальний фільм, який відкрив мені можливість існування третьої групи атеїстів, яких я до сих пір особисто ще ніколи не зустрічав. Головний герой цього фільму, що декларував себе атеїстом, на вітрильному човні з телевізійною групою на борту подорожував, щоб познайомитися з людьми, котрі жили на інших північних островах Атлантичного океану неподалік узбережжя Шотландії, де жив він із своєю сім’єю. Неподалік, на одному острові, були також Отці Редемптористи, котрі жили молитвою в убогості, чистоті та послуху. Коли цей чоловік жив в Отців, він приєднався, наскільки міг, бо не був католиком, до їхнього щоденного молитовного життя, майже-майже радіючи з «небезпеки», якщо так можна сказати, що він міг закохатися в Христа Спасителя, як ті отці.
Той факт, що він сам себе оцінював як атеїст, справедливий; а факт, що він радів з небезпеки закохатися в Христа, додає нам відваги. Нашим завданням, отож, було би вийти назустріч йому і не лише йому, але цьому світу, який недостатньо шукає Бога, недостатньо був доторкнутий доброю новиною, що наш Бог це є справжній Цар.
Уявляю багато осіб, подібно як віфлеємські пастухи, витіснені на узбіччя життя Церкви з того чи іншого приводу. Йдеться про людей, які ніколи не відкинули Бога, але які ніколи не мали можливості пізнати  Його чи наблизитися до Нього. Пастухи отримали запрошення від ангелів, щоб йти до ясел та пізнати їхнього Бога Дитину. Інші в Євангелії були приведені святим Йоаном Хрестителем до справжнього світла, яким є Христос. В кожному поколінні ми, Церква, є тими, хто запрошує цю третю групу людей без Бога, що, можливо, зрадіє в небезпеці зустріти благодать та правду.
Хай живе Різдво! Хай живе Втілене Слово! Йдімо з нашими запаленими світильниками, щоб привести інших до світла, яким є Христос!

Tuesday, December 11, 2012

Чудотворний медальйон


27 листопада


Буття 3:9-15
Ефезян 1:3-6.11-12
Луки 1:26-38


Сьогодні відзначаємо свято, зосереджене на тайні динамізму нашої молитви до Мадонни; сьогоднішнє розважання повинно заохотити нас до довіри в Її материнське заступництво перед своїм Сином Богом. Марія справді може багато в єдності зі своїм Сином. Чудотворний медальйон це запорука тієї материнської любові Марії, яка прийняла нас за своїх дітей у підніжжя Хреста з волі свого єдиного Сина і нашого Спасителя. Марія відображає як ніхто інший ту любов, що спасає нас у Христі.
Кожного разу, коли слухаю Євангеліє Благовіщеня, думаю про наполегливу молитву святого Бернарда з Клерво, котрий благав Марію поспішити та сказати «так» ангелу, тобто Богу: не будь несміливою, не пропусти з покори участі в плані нашого спасіння. Немає важливішого уроку, який можна взяти з медальйону та сьогоднішнього свята, як не той, що відноситься до унікальної, ключової ролі, яку виконує Марія в задумі нашого спасіння. Марія, нова Єва, співпрацює з Ісусом, новим Адамом, аби дати життя відкупленому людству та відкинути назавжди утиски древнього ворога – Сатани, змія.
В цьому значенні розуміємо вибір першого читання з книги Буття: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою та між твоїм потомством і її потомством». Це пророцький текст і говорить про Марію, котра бореться поряд зі своїм Сином та перемагає з Ним сатану. Перемога належить Богу в Христі та дякуючи Божій волі; це також і наша перемога, якщо пригорнутися до Божої Матері, якщо з належним наміром носити Її медальйон.
На мою думку, справжнім викликом для нашої участі в перемозі Христа є перешкода нашої гордості. Як і наші прабатьки, Адам і Єва, можемо сказати, що ми завжди знаємо краще, що ми не довіряємо навіть Богу. Що собою представляє сьогоднішня криза молитовного життя серед охрещених, як не відмова стати на коліна перед Богом, нахилитися під плащ опіки Діви Марії? Нажаль, не бажаємо вірити, що все може бути краще, якщо ми будемо разом із Сином Чоловічим.
Протягом історії Церкви багато з великих єресей та, без сумніву, всі єресі, що нанесли найбільше шкоди Церкві, були заражені гордістю, яка не признавала перше місце Христу, справжньому Богу і справжній людині. Цей факт пояснює істотний характер визнання Марії під титулом Theotokos, Богородиця. Гордість завжди ходить в парі із соромом та розпачем, які втікають від Божого обличчя. Трагедія не полягала стільки в тому, що Адам і Єва пізнали свою наготу, скільки в їхньому віддалені від Божого обличчя, в тому, що – в розпачі – думали, що вони занапастили себе через свій гріх.
З-посеред нас немає нікого без гріха, а тому і без смутку у цьому світі. Довіряючи владі ключів, довіреній Церкві нашим Господом, шукаємо пробачення та віднаходимо шлях покори, що в товаристві Марії, Божої Матері, повертає нас до улюбленого Сина і до світла Його славної перемоги. Кожен день в цьому світі має свої чудеса, маленькі та великі. Шукаймо за заступництвом Пресвятої Діви Марії чуда благодаті освячення та витривалості в цій благодаті аж до життя з Богом в Його Царстві. Амінь.