Wednesday, December 24, 2014

Різдвяна Меса вдень - 25 грудня 2014 року Київський Кармель


Ісая 52:7-10
Viderunt omnes termini terrae salutare Dei nostri. - Весь світ побачив, як наш Бог спасає.
Євреїв 1:1-6
Dies sanctificatus illuxit nobis: venite, gentes, et adorate Dominum: quia hodie descendit lux magna super terram. - День священний нам засяяв: прийдіть, народи, і Господу поклоніться, бо світло велике зійшло нині на землю.
Йоана 1:1-18


Христос народився! Славімо Його!
Тайна Різдва Господнього, як жодне інше свято літургійного календаря, найкраще розкривається в цей день, дякуючи розпорядку, передбаченому для літургій згідно з трьома формулярами, прописаними на двадцять п’яте грудня. Літургійний календар пропонує на свято Різдва години для звершення святої Меси: перша Меса передбачена вночі; друга на світанку; третя, наша, має звершуватися вдень. Свято Різдва навчає нас багатьох речей, серед іншого також і про різні аспекти слова «орієнтуватися». Сам всесвіт допомагає нам скерувати наше життя на Христа, Сонце, що нас спасає: під час дивовижного нічного чування, потім з першими і обнадійливими променями світанку і нарешті у світлі білого дня.
Так треба розуміти велику тайну Христа, котрий народився в та для нашого життя, для нашого спасіння від гріха і від смерті. Він є світлом, що не лише освітлює, але й з цим світлом приносить життя і надію. Христос – це сонце, що сходить і що перемагає.
Астрономія має свою важливість у нашому житті віри. В певному значенні це не так важливо, з якої сторони неба падає світло, тобто як орієнтується світ. Однак треба ствердити, що астрономія може допомогти в наших духовних і богословських роздумах над центральністю особи Божого Сина в нашому християнському житті.
Тому було би краще звернути більшу увагу на сонце, тому що, можливо, ми потребуємо цього образу як допомоги в зрозумінні ключової важливості для нашого життя у всіх його аспектах тієї Дитини, народженої так багато років тому у Віфлеємі. Можливо, можемо запитати: чи більш свідоме, більш живе, більш фундаментальне для нашого життя астрономічне орієнтування, чи справжнє щоденне очікування на світанок, чи поновне відкриття почуття вдячності за світло кожного дня не могли би збагатити наше відчуття центральності у нашому житті особи Ісуса, Сина Божого живого та істинного. Можливо не лише різдвяна ялинка чи ангельський хор у Віфлеємі, чи зірка, чи вертеп, але також і сонце, що встає на сході, може нам допомогти зрозуміти, що Дитятко Ісус приносить нам не тільки радість, але передусім світло і тепло, що дає життя. Як у випадку сонця, що сходить, народження Ісуса - це подія, яка робить можливим життя світу. Він є сонцем, що сяє з висоти.
«Цей Син, будучи сяйвом слави (слави Бога Отця) та відбиттям Його сутності, утримуючи все словом своєї сили, здійснивши очищення гріхів, - сів праворуч Величності на висотах. Він настільки кращий за ангелів, наскільки преславніше від них Його Ім'я, яке Він успадкував» (до Євреїв 1:3-4).
«Воно в началі було в Бога. Все через Нього постало, і без Нього не постало нічого з того, що постало. У Ньому було життя, - і життя було Світлом людей. І Світло світить у темряві, й темрява Його не охопила» (від Йоана 1:2-5).
Згідно з людською мудрістю, Різдво - це виняткове християнське свято, набагато симпатичніше чи доступніше від Пасхи. Хто так говорить, той визнає, що мова йде про досить поверховий розгляд тайни народження Господнього. Сьогодні я хочу просто вказати, як орієнтування цього нашого свята на поняття сонця може нам допомогти глибше увійти в тайну Дитяти. Різдво Господнє – це, без сумніву, гарне свято, але ніжність сцени, її людська краса являються лише додатком до того значення для нас, яке ми бачили і споглядали з точки зору сонця, що сходить.
Нас навчили, що кожну неділю ми святкуємо Господню Пасху, Воскресіння Ісуса. Хто живе як «зорієнтований» християнин, можна сказати, що дякуючи космічному образу нашої віри ми кожного дня маємо під рукою потужний символ світанку, котрий нам пригадує Різдво та Слово, що стало людиною для нашого спасіння.

Бажаю всій кармелітанській спільноті та всім тут присутнім гарного Різдва, повного світла, що променіє з віфлеємських ясел.

Friday, December 12, 2014

Храмове Свято - св. Андрія Первозванного Вишгород, 13 грудня 2014 року

Проповідь Його Високопреосвященства
Архієпископа Томаса Е. Ґалліксона, Апостольського Нунція
Храмове Свято - св. Андрія Первозванного
Вишгород, 13 грудня 2014 року

(Йоана 1:35-51)

Слава Ісусу Христу!
          Андрій, Первозванний! Велика радість та честь для мене привітати вас всіх зі святом святого покровителя цієї парафії.  Нехай Святий Андрій буде сильним захисником та заступником для всіх та кожного тут у Вишгородській парафії! Вам дуже пощастило, бо, прийнявши покровительство Вишгородської Богородиці, ви не забули про Святого Андрія, першого покровителя цього храму.
Ви добре знаєте, що всі ми не дуже відрізняємося від Святого Андрія. Андрій, простий рибалка на Генезаретському озері, щойно познайомившись з Ісусом, і лише після короткої зустрічі за один вечір, покликав одразу ж свого брата, Симона Петра, та представив його Ісусові. Те ж саме ми почули про іншого першого апостола, Святого Филипа; у другій частині Євангелія нашого сьогоднішнього свята, після короткої зустрічі з Господом, Филип покликав Натанаїла та привів його до Ісуса. Євангеліє вчить нас уроку з трьох пунктів для життя кожного з нас щодо величності нашого хрестильного покликання, по-перше, у відповідь на заклик йти за Ісусом не вагаючись, по-друге, знайти наше помешкання та наш відпочинок вже зараз із Ним, а також, кликати нашу родину та наших друзів до участі у нашій радості жити в єдності з Богом живим; цьому вчить нас, у винятковий спосіб, Андрій своїм власним життям, як про це розповідає перша глава Євангелія від Святого Йоана.
          Святий Андрій подає нам у Євангелії промовисте свідчення щодо природи апостольства послідовників Ісуса. Не потрібна довга-предовга школа чи особлива освіта для того, що Ісус просить від нас передусім та найперше. Простими словами, одного разу зустрівши Ісуса після того, як Його нам представили наші близькі чи друзі, чи завдяки рекомендації якоїсь поважної особи, як Йоан Хреститель, “Ось Агнець Божий!”, ми також повинні робити те саме. Те, що насамперед важливо, - це наше звіщення своїм близьким про відкриття Бога в Ісусі Христі.
Маю визнати, що мене завжди непокоїть нагальність, яку відчувають певні вірні Церкви йти за межі, йти далеко до невідомих людей «проповідувати», так би мовити. Цей підхід аж ніяк не є євангельським; наш перший обов’язок – це звіщати близьким про наше відкриття особи Сина Божого.
Проголошення, яке Євангеліє передбачає, є чимось простим та негайним, хоча й не лише цим. Лише після одного вечора з Ісусом ці двоє молодих людей просто передали радість, яку знайшли: Андрій – своєму братові Симону Петру, Филип – своєму другові Натанаїлу. “Ми знайшли Месію…”, - сказав Андрій. “Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса, Йосифового сина, з Назарету”, - сказав Филип своєму другові.  
Сьогодні я хотів би просто звернутися до тих серед присутніх, хто радіє у відкритті Ісуса, Месії, Спасителя світу, Сина Бога живого. Добре ви робите; ви чините саме те, чого хоче сам Бог, коли передаєте це просте послання, безпосереднє та радісне, вашим батькам, вашим братам та сестрам, вашим дітям та друзям. Справжній апостол, справжній провісник Євангелія, згідно з серцем та прикладом Святого Андрія Первозванного - це той, хто, щасливий, вчить маленьку дитину, як робити знак Хреста. Справжній апостол передає цінний дар молитви “Отче Наш” тим, кого любить. Супроводжувати іншого з радістю у дорозі, яка веде до храму Господнього, - це намагатися відкрити очі іншого, кого любимо, до відкриття дорогоцінної перлини нашої віри.
 Немає сумніву у нашому покликанні. В Таїнстві Хрещення кожен з нас отримав благодать запрошення чи проголошення, зверненого до нас батьками, друзями чи поважними особами, як це сталося у випадку з Андрієм та як він спонтанно вчинив по відношенню до свого брата. Боюсь, що надто часто наш сьогоднішній світ залишається німим; Церква, якою ми є, нехтує своїм обов’язком передавати в простий та безпосередній спосіб свою радість іншим. Можливо, це надто мало, але сьогодні я обмежуюся простим запрошенням, зверненим до всіх тут присутніх, хто відчуває себе покликаним, навіть якщо ваша зустріч з Ісусом – це щось нове та пов’язане ще з невеликим досвідом, слідувати прикладу покровителя вашої парафії та звіщати добру новину, просту та спонтанну, якою вона є, своїм близьким: “Ось Агнець Божий!” “Ми знайшли Месію …” казав Андрій. “Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса, Йосифового сина, з Назарету”, казав Филип своєму другові.
Слава Ісусу Христу! 


Friday, October 10, 2014

Спомин Матері Божої Фатімської


Спомин Матері Божої Фатімської

Субота, 11 жовтня 2014 року


Одкровення 11, 19а; 12, 1-6а. 10аб
Галатів 4, 4-7
Йоана 2, 1-11




«Третього ж дня весілля відбувалося в Кані…» «Що мені, жінко, - а й тобі? Таж не прийшла година моя!»
Зазвичай, коли говоримо про «третій день», то маємо на увазі Воскресіння Ісуса з мертвих, на третій день після Його Страстей та смерті на хресті. Сьогоднішня Євангелія зауважує, що також і на цей третій день в Кані Марія присутня разом з Ісусом: Марія, Мати, що народила Його на світ у повноті часів, допомагає, майже підштовхує свого Сина розпочати свою публічну діяльність, Марія приводить Його на весілля, Ісуса – Нареченого, на третій день; ми бачимо її у підніжжя Хреста; Його бездиханне Тіло покладається на лоно Марії перед тим, як його укрити в землі, з якої Він воскресне третього дня.
Коли ми думаємо про Марію Посередницю, то зазвичай думаємо про Неї, Мати Бога і нашу Матір, Матір Церкви, до якої скеровуємо наші убогі прохання. І це правильно, але як Матір Бога Вона є також Посередницею, бо являється Кивотом Завіту, бо принесла Світло світу, Ісуса Христа. Ісус народився від Діви Марії; на весіллі в Кані Марія запросила Його розпочати публічне служіння, проголошення слова спасіння; з лона Марії через три дні спочивання в гробі виходить Ісус у славі воскресіння. Також і тут віднаходимо в Євангелії посередництво Марії.
В історії Церкви є такі випадки, іноді з послідуючим визнанням з боку Церкви, як у випадку об’явлень трьом дітям у Фатімі в Португалії в період Першої світової війни, коли наша Матір і Посередниця знову виходить нам на зустріч. Як у Євангелії і з тією самою скромністю, Марія приходить до найбільш слабких і беззахисних та через їхнє свідчення і молитву старається притягнути наш світ до Христа, Сонця справедливості. Часто, як і у Фатімі, Марія запрошує передусім до покути, до відречення від гріха та до добрих учинків, щоб привести свій народ, своїх синів, через Хрест, до слави воскресіння на третій день.
          Марія залишається завжди скромною як у Кані; Вона наказує, але ще частіше запрошує, заохочуючи своїх усиновлених дітей приймати слова свого Сина-Бога: «Що лиш скаже вам – робіть!»
Під час моєї відпустки літом, у Сполучених Штатах, розмовляючи з простими людьми про події тут, в Україні, найчастішою відповіддю були слова, що, на жаль, ми дуже швидко забули про практику перших субот місяця та наші молитви за навернення Росії. Наша Пані з Фатіми промовляє до сердець навіть після ста років і веде свій народ на весілля свого Сина, щоб слухати Його слова і виконувати те, що Він наказує. День спасіння, третій день, є завжди тепер, дякуючи посередництву Матері.
«Третього ж дня весілля відбувалося в Кані…» «Що мені, жінко, - а й тобі? Таж не прийшла година моя!» «Що лиш скаже вам – робіть!»
«Тепер настало спасіння і сила, і Царство нашого Бога, і влада Його Христа». Амінь!

Слава Ісусу Христу!

Thursday, September 25, 2014

Свята Меса і благословення фігури святого Євгена де Мазенод

25 вересня 2014 року
Свята Меса і благословення фігури
святого Євгена де Мазенод,
засновника Місіонерів Облатів Непорочної Марії

Іс 52,7-10
Пс 96,1-13
1Кор 1,18-25; 2,1-5
Лк 4,14-22

Я вдячний за запрошення повернутися сьогодні вдруге сюди, в дім Отців Облатів в Обухові, цього разу для того, щоб благословити фігуру святого Євгена де Мазенод.
Не сумніваюся, що отець Павло здивується, коли взнає, що для того, аби знайти інформацію про засновника Місіонерів Облатів Непорочної Марії, я змушений був звернутися до Вікіпедії! Незважаючи на брак більш авторитетніших джерел, думаю, що я відкрив одну річ, якщо не правдиву (а з Вікіпедією ніколи не вгадаєш), то принаймні повчальну та надихаючу для Згромадження Отців Облатів, таке особливе заохочення для апостолату сьогодні. Маю на увазі згадку в статті про святого Євгена як опікуна неблагополучних сімей, вибір напевно продиктований труднощами, які відчула родина святого у його молодості: батьки були розлучені внаслідок подій Французької Революції. За заступництвом святого Євгена молюся, щоб Отці знаходили завжди співчуття та мудрість бути поруч тих, хто страждає через поділ чи негаразди в родині. Знаємо, скільки важких випробувань проходять українські родини сьогодні.
З читань, обраних для Меси цього вечора, особливо мене притягує друге читання, взяте з першого Послання святого Павла до корінтян. Немає іншого слова більш актуального, більш необхідного для спасіння і для утіхи нашого світу, як слово Хреста. Зазвичай так складається, як на рівні народів, соціальних груп, а навіть на рівні міжлюдських відносин, сьогодні якщо хтось не обіцяє чогось іншим, то шукає все одно взяти верх, погрожуючи чи змушуючи інших підкоритися його волі; в найбільш тверезі моменти доходимо до ствердження, що небагато людей бажають нам добра, не зважаючи на те, чи вони нас зустрічають з усмішкою чи з кам’яним виразом обличчя.
Лише Ісус, піднесений на Хресті, може притягнути до себе, не викликаючи підозр, що за цим стоять якісь інші причини, тобто без жадоби вигоди за рахунок інших. Як це було для Христа Розп’ятого, так це було для святого Павла, і так це має бути для нас: «Та я, коли прийшов до вас, брати, - не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю. Ні! Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого. Я був у вас немічним, лякливим, увесь тремтів; слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрості, а в доказі Духа та сили, щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій» (1 Кор 2,1-5).
Лише проголошення миру через Хрест Ісуса має перевагу як єдина новина властиво добра у всьому цьому світі, лише обіймаючи Хрест, навіть якщо це може видаватися декотрим, що не розуміються на цьому, чимось непотрібним. Тіло Христа – розтягнене, виставлене на показ та прибите до дерева Хреста, Бого-Чоловік, піднятий над землею, беззахисний і відкритий для всіх, лише Він і саме таким чином дає себе світу без обману. Бог дає себе, Любов дає себе, Вічне Життя поза гробом дає себе. «Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого. Я був у вас немічним, лякливим, увесь тремтів…».
Не маю сумнівів, що святий Євген чинив так навіть як єпископ Марсилії і буде дуже радий бачити своїх духовних синів тут, в Україні, коли вони будуть так само робити тепер.
Як це виконати? Напевно, не без внутрішнього життя; тобто не без пошуку як пізнати й покохати Ісуса! Божа любов, наслідування Христа являються фундаментальними. Так само важливим є переконання, що роблю це з Богом в Христі, роблю це без жодної іншої людської підтримки, без матеріального захисту, якщо хочете – голий, розп’ятий як Ісус, «немічним, зі страхом і трепетом».

Іноді тепер, в Україні, у цьому конфлікті з Росією, приходить певна паніка, коли почуваємося без підтримки. Цей шлях ми не обирали, він нам був накинутий обставинами, на які ми не маємо впливу. Знищені результати праці? Брак допомоги, щоб розпочати інші праці? Закриті перед носом двері? Нічого не вдієш! Можливо, можемо (навіть якщо це важко) знайти в цьому остаточне підтвердження любові до нас Бога, котрий дозволяє нам поєднатися з Тілом Свого улюбленого Сина… на Хресті? Слава Ісусу Христу!

Thursday, April 10, 2014

Проповідь Свята Меса у вівторок 5-го тижня Великого Посту 8 квітня 2014 року в Житомирі



Чисел 21, 4-9
«Domine, exaudi orationem meam, et clamor meus ad te veniat».
Йоана 8, 21-30


Не буде перебільшенням, коли скажу, що я все своє життя прожив під знаком мідяного змія, якого Мойсей підніс на жердині в пустелі. Цей символ розміщений в гербі моєї Дієцезії, в якій я народився, і, будучи парафіянином кафедрального храму, завжди бачив за моєї молодості, чітко і ясно, цей герб на балдахіні головного вівтаря. Пізніше я взяв цей самий символ Христа розп’ятого, знак протиріччя та згіршення, та включив до мого єпископського гербу. Дійсно, мідяний змій відіграє панівну роль у моєму житті.
Сенс цього пророцького знаку можна отримати у Євангелії від святого Йоана: «Коли піднесете вгору Сина Чоловічого, тоді взнаєте, що Я є і нічого не роблю від себе самого, але як Мене навчав Отець мій, так Я і говорю». Це пояснення у словах Ісуса стосується не лише народів з перших часів Церкви, але має своє значення також і для нас сьогодні: хрест Ісуса це згіршення, а значить і справжній виклик для всіх. Ісус об’являється у своїй славі, Він притягує до себе всіх, в акті свого цілковитого оголення у смерті на хресті. Ми також повинні хвалитися хрестом Ісуса, незважаючи на факт, що те, що ми бачимо, підносячи наші очі, це лише смерть та спустошення, як було у пустелі зі змієм.
Ми увійшли вже в найбільш інтенсивну фазу Великого Посту, в період Страстей Господніх. Наші покутні зусилля: піст, більш інтенсивна молитва, милостиня, звершення таїнства Покаяння з більшою старанністю та увагою, закликають нас у цей літургійний період Страстей Господніх піднести наш погляд на хрест, на Ісуса страждаючого, принесеного в жертву за нас. Виклик періоду Страстей Господніх - це головний виклик християнського життя, sequela Christi - наслідування Христа: пригорнути Бога близького, Бога в Ісусі Христі, Бога піднятого на хресті для нашого спасіння. Якщо їжа у пустелі не задовольняє, то рішення не знайдеться у Єгипті. Якщо не задовольняють слова Ісуса, то не знайдемо задоволення і в словах фарисеїв. Лише у Христі: Дорога, Правда та Життя!
Чіткий вибір поставити наше життя під знаком піднятого мідяного змія, під знаком Ісуса – розіп’ятого Бога, має наслідки для нашого особистого життя та для нашого життя як членів спільнот. Якщо я піддамся, якщо довірюся Ісусу розп’ятому, якщо піднесу свій погляд на Нього, тоді Він подбає про те, щоб спасти мене, годувати мене, привести мене до дому Отця, до обіцяної землі. Це стосується всіх, занурених через хрещення у смерть Ісуса, щоб разом із Ним повстати до нового життя.

Думаю, однак, що наше завдання як Божого народу, ваше завдання як членів окремих чернечих згромаджень не являється менш вирішальними для життя нашого світу. Хоча є спасенним свідчення кожного охрещеного зокрема, це свідчення збагачується та набирає сили з динаміки спільноти в дорозі, як це було у випадку Ізраїля у пустелі. Віртуоз перед оркестром, зірка на футбольному полі - це гарні фігури, але вони та їм подібні залишаються у світі гри. Справжнє життя в Христі нехай знайде нас укритих у відкритому боці Розп’ятого. Так нехай буде для кожного з нас на славу Бога єдиного, що спасає нас у Христі!

Sunday, March 2, 2014

Покровителя України, св. Михаїла Архангела, просімо про дар миру та порятунок від війни.




Святий Михаїле Архангеле, Князю небесного воїнства, прийди на допомогу людям, яким загрожують сили темряви.

Ми створені на образ Бога, відкуплені життям, смертю та воскресінням Ісуса Христа, Його Сина, а під час хрещення стали святинею Святого Духа.

Випроси нам силу волі, щоб ми берегли в собі цю гідність, уникаючи зла. В Тобі, Святий Михаїле, Церква має свого Охоронця та Покровителя. Ти ведеш спасенних до небесного щастя.

Благай Бога миру, щоб знищив владу сатани, який сіє сум’яття і не дозволь йому тримати людей в неволі та шкодити Церкві.

Нехай через Тебе Цариця Ангелів, Жінка зодягнена в сонце, розчавить голову сатани та оберігає своїх земних дітей від його ворожого впливу.

Захиснику слави Всевишнього, занеси наші прохання до Бога та виблагай нам Його милосердя. Амінь.

Прикликаючи Боже Милосердя та благаючи про мир для України, молімося тепер однією частиною Коронки до Божого Милосердя:

Отче Предвічний, жертвую Тобі Тіло і Кров, душу і Божество найулюбленішого Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа/ на вблагання за гріхи наші та всього світу (1х).

Заради Його тяжких страждань/ будь милосердний до нас та всього світу (10x).

На завершення нашої спільної молитви благаймо:

Святий Боже, Святий кріпкий, Святий безсмертний! * помилуй нас.
Від мору, голоду, вогню і війни * врятуй нас, Господи.
Від раптової і несподіваної смерті * вбережи нас, Господи.

Ми, грішні, Тебе, Бога, просимо, * прости нас, Господи.

Saturday, February 1, 2014

Проповідь з нагоди Зустрічі Богопосвячених осіб в Санктуарії Матері Божої Бердичівської 1 лютого 2014 року


Свято Представлення Господа в Храмі, яке згідно з давньою традицією Церкви завершує період різдвяних свят, вже роками відзначається Церквою як свято, що присвячене урочистому спогляданню покликання до богопосвяченого життя. Ми дякуємо Богові за вас, богоспосвячених осіб, дякуємо за цей ваш дар Церкві та за цю нагоду бути разом, цього року тут у Національному Марійному Санктуарії міста Бердичів!

З цим святом завжди залишається пов’язаною таємниця жертвування двох голубів, принесених для очищення Діви та відкуплення первородного Сина. Ми знаємо, що це не вони були очищені чи відкуплені, але їхнім входженням, властиво, сам Храм був очищений, а з входженням Ісуса в цей світ, Він, народжений від Діви Марії, Він Син Божий, відкупляє/спасає ціле людство. Світло входить та осяює, очищує як полум’я Храм та спасає цілий світ, так зрозуміли це старі люди в Євангелії від Луки: Симеон та Анна.

Так пояснюється глибоке значення Дитятка, якого несе на руках Діва! Так ми можемо зрозуміти глибоке значення вашого покликання до богопосвяченого життя заради спасіння світу! Це ви несете у сьогоднішній світ Дитятко Ісуса, міцно притиснутого до вашого серця. Ваше життя, посвячене передусім євангельським радам, убогості, чистоти та послуху через життя, пережите у світлі особливої харизми того згромадження, до якого ви належите, - це є життя, уподібнене до життя Марії з Дитятком, які принесли вогонь нашому світу. Скільки людей, окрім Симеона та Анни, усвідомили те, що відбулося того дня в Храмі? Скільки людей сьогодні свідомі того світла, яке ви несете цьому світові?

Щодо чернечого/богопосвяченого життя в історії, особливо тут у Європі, ми маємо в певному сенсі документацію того, що воно було в руїнах монастирів, деякі були зруйновані під час переслідувань, інші – під час воєн, інші були просто покинуті через брак покликань. Але це не повна історія. Вона не відповідає суті покликання до богопосвяченого життя. У цій картині бракує Матері з Дитятком, бракує вогню.

У ретроспективі можна сказати, що надто часто бракує нашому світові того, що бракувало у перспективі молодому Франциску з Ассизі, коли розп’яття з церкви Сан Дам'яно промовило до нього, говорячи: «Франциск, відбудуй мою Церкву!» Певний час Франциск, властиво, не розумів, що саме хотів від нього Ісус; яким був план Бога щодо світу довкола Франциска. Пізніше та у радикальній формі він навчився притискати до свого серця Дитятко, той палаючий вогонь, перемінюючи самого себе та несучи те Світло світові, зануреному в темну ніч.

На жаль, ми не усвідомлюємо, що світло Христа, яке йде від наших сердець, не є меншим у своїй силі, ніж те, яке було уділено Святому Франциску з Ассизі чи Святій Терезі Авільській чи Святому Йоану від Хреста (уклін господарям цього дому!). Гадаю, що багато богопосвячених душ мають ще відкрити те, що ви є знаряддям, обраним Господом, який у Своїй непорушній волі хоче очистити/звести сьогодні не храм з каменя, але храм у серцях. Велика історія не пишеться у камені, склі чи сталі, але у серцях. Не існує іншої турботи, більш центральної для вас у цьому світі, ніж притиснути Дитятко до серця та нести Його світло Своїм слугам, які чекають на нього сьогодні подібно до того, як чекали на нього так багато років тому Симеон та Анна.

Я свідомий того, що для багатьох тут в Україні розмова про покликання в контексті демографічного стану змушує дивитись на життя більше реалістично. Тих, які відповідають покликанню до богопосвяченого життя, є відносно небагато. Ті, які є, часто, здається, не мають багато часу, щоб присвятити його Дитятку, Божественному Нареченому; вони відчувають обов’язок займатися всім та всіма – активізм. Святий Григорій Великий, Папа, який дуже шкодував, що мав залишити монаше життя, щоб прийняти папство, добре розумів, що кожний в Церкві має свою роль і що єпископам належить займатися певними практичними речами. Я вірю, що для вас, богопосвячених душ, найважливішим для історії Церкви, для розвитку Церкви тут в Україні є просто загубитися в обіймах Дитятка. Скажімо так: трошки менше ініціатив чи активізму та трошки більше послуху Уставам та настоятелям. Ви, як категорія людей в Церкві, повинні бути позначені вашою близькістю з Богом у Христі. Залишмо все інше єпископам.


Життя, що надихається таємницею Представлення Господа в Храмі, має взяти перевагу у ваших серцях; ви не можете дати чогось кращого, ніж Дитятко, цьому світові. Це є одвічне очікування Симеона та Анни; це є очікування чоловіків та жінок доброї волі; це є моїм закликом та молитвою за кожного з вас. 

Saturday, January 25, 2014

Свято Навернення Святого Павла, Апостола

Свято Навернення Святого Павла, Апостола

отці Домініканці у Києві

субота, 25 січня 2014 року

 



          Маю сказати, що інколи відчуваю заздрість до досвіду Воскреслого Христа, дарованого Святому Павлу у дорозі до Дамаску. Я заздрю Святому Павлу в тому сенсі, що, коли ще був молодим, з цієї його історії я завжди робив висновок про те, що він у своєму житті віри мав простіше навернення, ніж всі ми, решта. Ісус осліпив Святого Павла сильним світлом, а потім також і розмовляв із ним.
Коли я був дитиною чи підлітком у школі, сестра-монахиня мене завжди підтримувала у переконанні, що найкраще було би розуміти навернення Святого Павла як отримання направду виняткової благодаті, а отже, його місце та покликання у служінні Церкві Божій є так само надзвичайні. Радикальний у відповідь на радикальність, так можна було би сказати, Святий Павло мав вирушити у дорогу слідування Христу з ентузіазмом набагато більшим, ніж ми, решта. Висновок, зроблений з уроку життя Святого Павла для нас дітей чи принаймні для мене, був таким: у моєму досвіді не було подібних феєрверків, а отже, від мого життя Ісус вимагає меншого, аніж те, чого він просив від Святого Павла. Іншими словами: чи ми можемо досягнути небес будучи менш святими, ніж Павло?
Такий хід думок, на превеликий жаль, є неправильний. Це не є суттю справи. Євангеліє сьогоднішнього свята є вирішальним для розуміння того, що зцілення сліпоти Святого Павла через покладання рук учня Ананії, як знаки, вчинені Одинадцятьма за наказом Воскреслого Христа, є підтвердженням проголошення Євангелія з боку Апостолів. Вже перед подіями у дорозі до Дамаску, Святий Павло боровся з Євангелієм, проголошуваним Апостолами та їхніми учнями. Дамаск слід розуміти насамперед як одну з подій у процесі навернення Святого Павла, розпочатого хто знає наскільки раніше до його участі у мучеництві Святого Стефана. З книги Діянь Апостолів ми знаємо, що Воскреслий Христос обрав Павла та що Ананія проголосив йому Хрещення в Ісусі Христі задля прощення його гріхів.  
Навернення – це завжди радикальний крок, не лише для Святого Павла, але для кожного Християнина. Без навернення до Христа та Хрещення в Ім’я Ісуса ми засуджені, як був засуджений також і Святий Павло до того вирішального дня свого Хрещення. Не існує для кожного з нас градації у безмежності любові Бога, Отця, Сина та Святого Духа; не існує для кожного з нас градації у відповіді на ту любов, яка вимагається через благодать нашого Хрещення.
Тому я не погоджуюсь із поняттям переваги так званого «пізнього покликання»: поняття, що є нібито кращим отримати певний досвід світу перед тим, як вступити до семінарії чи монастиря, що існує заслуга в тому, щоб не поспішати у класичному виборі таїнства шлюбу. Ні! Чеснота чи заслуга Святого Павла була в тому, що він відповів миттєво у послуху до Ананії, охрестився та вийшов зі свого потрясіння і сліпоти.
Зрештою, особисто я, якому вже виповнилося шістдесят три роки життя та Хрещення, маю визнати, що ніколи не пошкодував за повагу до Святого Павла, але, на жаль, маю також визнати, що я менш готовий скоритися «Ананіям» у своєму житті, які намагалися звільнити мене від сліпоти. Можливо, мені слід було відповісти тій побожній сестрі з моєї початкової школи, яка ввела мене в оману, говорячи про пропорційні благодаті. Але облишмо! Для всіх очевидно, що навернення Святого Павла описує ту саму благодать, яку даровано кожному з нас! Бог, який любить нас безкінечно, осліплює нас Своїм Світлом у Христі саме так, як він вразив Святого Павла. Наше покликання в Христі не може бути і не є меншим, аніж покликання Павла. Існує справжня нагальність нашого навернення!

Для нас, охрещених у Христі, це означає насамперед обійми Таїнства Покаяння, тобто рясна благодать, вже отримана, вимагає справжньої реформи нашого життя. Услід за сповіддю та прощенням наших гріхів через священика, який діє подібно до Ананії для кожного з нас, ми покликані до речей не менш героїчних, ніж Святий Павло: хто у священстві, хто у богопосвяченому житті, хто у таїнстві шлюбу, завжди відкритому до дару нового життя дітям. Нехай так і буде! Святий Павло, молися за нас!