15 вересня 2015 р.
Завдання
богопосвячених осіб у скріпленні сопричастя
обох католицьких Церков в Україні
Четверо настоятелів у своєму запрошенні на цю зустріч
згадували про їхній дуже позитивний досвід співпраці, коли вони аж два рази
пробували організувати проведення міжнародної європейської конференції тут, в
Україні, яка, однак, так і не відбулася. Чи це не прекрасно? Знаходити натхнення
для добрих справ навіть серед розчарувань аж двох невдач, зумовлених зовнішніми
факторами, що не залежали від нашої доброї волі! Вітаю! Нехай буде подяка Богу
за це, як також і за рік богопосвяченого життя, проголошеного Папою! Можна
сказати, що цей рік приходить саме вчасно як запрошення йти далі і розглянути
тему, обрану для цієї зустрічі.
Завдання богопосвячених осіб у скріпленні сопричастя
обох католицьких Церков в Україні. Я міг би зробити довгу промову
щодо історії розчарувань і зранень, говорити про принаймні чотири століття
непорозумінь між греко- і римо-католиками тут, що сьогодні кидають сумну тінь
на наше святкування сопричастя, сопричастя наново відкритого і яке ми ще маємо
відкрити. Але не зроблю цього. Краще повернімося до in medias res, до серця
питання, і просто скажімо, що перед двома Церквами в Україні і перед вами, богопосвяченими
особами, стоїть великий виклик. Це великий виклик для кожного охрещеного:
боротися з запалом, аби зберігати і зміцнювати узи єдності між нами. Щоб краще
зрозуміти, яким є наше завдання, використаємо образ доброго християнського
подружжя, що вимагає від наречених багато праці і великої посвяти, а навіть
героїчних жертв.
Це стосується також, а можливо і передусім, вас,
богопосвячених, посвятити своє життя на користь сопричастя, бажаного Христом,
дати свідчення українському католицькому світові. Боротьба за це розпочинається
в спільнотах, в лоні кожного інституту богопосвяченого життя, і охоплює всю
Церкву. Це боротьба на користь любові; досконала любов понад усе - це наше
покликання.
Не бійтеся колосальності виклику! Внесок, який ви можете
зробити для збагачення чи поглиблення цього сопричастя, належить до суті вас
самих і вашого покликання, тобто випливає з глибини вашої тотожності як осіб,
посвячених Богу. Не йдеться про щось, що необхідно тільки відкривати чи вигадувати,
ще менше йдеться про щось, що може вас привести до конфлікту з ієрархією
Церкви. Це джерело є вашим; завдання, що так глибоко закорінене у вашій
тотожності богопосвячених осіб, має свої аспекти суттєві, або ж універсальні,
але також і другорядні та властиві лише Україні.
Для кожного з вас основним натхненням залишається власна
харизма кожного чернечого інституту. Для всіх, незалежно від особливої харизми
свого інституту, йдеться про поєднання з Хрестом Ісуса в єдності із Серцем
Марії, Божої Матері. Ми, римо- і греко-католики, народжені в тому самому
джерелі Хрещення, маючи ту саму Церкву Христа за Матір, маємо зрозуміти себе
взаємно через наш спільний досвід Божої Матері як нашої Матері. В Христі через
Марію маємо бачити себе, греко- і римо-католиків, як братів і сестер, в тому
самому домі Церкви, не лише в містично-духовному значенні, але також у спосіб,
який можна побачити і доторкнутися, з Папою, Єпископом Рима і Вікарієм Христа
як гарантом нашої єдності. З Марією, яка поруч із нами, ми маємо ту впевненість,
яка нас підтримує у цьому світі, аж доки не повернеться Ісус у Своїй славі
наприкінці часів, Він, улюблений Син Божий, котрий спасає нас від гріха і
смерті.
Не кажу, що сильне відчуття бути дитиною Марії є шляхом
до неба, але Вона несе нас на руках, як наша Мати, Вона збільшує і зміцнює нашу
надію на Господнє слово. З цією свідомістю ми зміцнюємося в нашому сопричасті
через прийняття євангельських рад, через складання тих самих обітів убогості,
чистоти і послуху. Вміння, інтенсивність, з якою ми переживаємо наше посвячення,
це не лише наша спільна дорога до неба, але також і наш дар Церкві та наш внесок
у єдність, бажану Ісусом, про яку Він молився у своїй первосвященицькій
молитві, як читаємо в Євангелії від святого Йоана.
Не говорю про абстрактні речі, але хочу зосередитися на тому,
що найважливіше. Як взірець наведу вам лише один приклад чи ілюстрацію того, що
маю на думці.
Окрім послання Папи всім вам на рік богопосвяченого
життя, кардинал Леонардо Сандрі, Префект Конгрегації у справах Східних Церков,
написав один лист, передусім для того, щоб нагадати про величезний особливий спадок,
який треба в цей рік розвивати у відповідних Східних Церквах. В четвертому
пункті свого листа до ченців обох обрядів кардинал говорить про монастирі та
чернечі доми як про духовні центри, відкриті для всіх. Він цитує дев’ятий пункт
«Декрету про оновлення чернечого життя» Perfectae caritatis: «Тому ченці, зберігаючи
своєрідний характер інституту, нехай оновлять давні благодійні традиції й так
пристосують їх до сучасних духовних потреб, щоб монастирі стали неначе
розсадниками (живими центрами) для духовного зростання християнського народу».
Кардинал, як і Соборні отці, бажає розширити це давнє завдання, типово монаше,
на всі доми богопосвячених осіб, що я зауважую тут, особливо в тих місцях, де
католицька присутність є невелика. Там, де парафія чи не існує, або ж є дуже
невеликою і слабкою, дім богопосвячених осіб стає таким маяком, що притягує
вірних, або ж таким містом на вершині гори, що робить Церкву помітною та додає
впевненості.
Незалежно від обряду, гадаю, що обмін між інститутами
досвідом подібної гостинності та свідчення може бути взаємним збагаченням та
натхненням.
Хто подорожує автівкою, звик бачити запрошення, розміщені
вздовж доріг не лише у вигляді великих рекламних білбордів, але й вигляді
мигаючих неонових стрілок, які намагаються притягнути увагу подорожуючих, щоб
вони щось там з’їли чи купили. Для всіх людей, близьких чи далеких, наші двері
повинні стати запрошенням, але більш витонченим і надихаючим у порівнянні з
рекламою придорожніх закладів. Ми – те місце на підвищенні, той закритий сад,
про який читаємо в Пісні пісень: «Покіль день дише холодком і тіні утікають,
зійду собі на гору мірри, на ладану горбочок».
Вашим внеском чи даром у скріплення сопричастя обох
католицьких Церков в Україні нехай буде природність, з якою ви переживаєте своє
покликання до досконалості в любові Христа. В єдності з
Вікарієм Христа і огорнені обіймами Божої Матері, несіть разом це світло Христа
всім через свідчення вашої вірності Євангелії!
