Свята Меса і благословення фігури святого Євгена де Мазенод

25 вересня 2014 року

Свята Меса і благословення фігури

святого Євгена де Мазенод,

засновника Місіонерів Облатів Непорочної Марії

Іс 52,7-10

Пс 96,1-13

1Кор 1,18-25; 2,1-5

Лк 4,14-22

Я вдячний за запрошення повернутися сьогодні вдруге сюди, в дім Отців Облатів в Обухові, цього разу для того, щоб благословити фігуру святого Євгена де Мазенод.

Не сумніваюся, що отець Павло здивується, коли взнає, що для того, аби знайти інформацію про засновника Місіонерів Облатів Непорочної Марії, я змушений був звернутися до Вікіпедії! Незважаючи на брак більш авторитетніших джерел, думаю, що я відкрив одну річ, якщо не правдиву (а з Вікіпедією ніколи не вгадаєш), то принаймні повчальну та надихаючу для Згромадження Отців Облатів, таке особливе заохочення для апостолату сьогодні. Маю на увазі згадку в статті про святого Євгена як опікуна неблагополучних сімей, вибір напевно продиктований труднощами, які відчула родина святого у його молодості: батьки були розлучені внаслідок подій Французької Революції. За заступництвом святого Євгена молюся, щоб Отці знаходили завжди співчуття та мудрість бути поруч тих, хто страждає через поділ чи негаразди в родині. Знаємо, скільки важких випробувань проходять українські родини сьогодні.

З читань, обраних для Меси цього вечора, особливо мене притягує друге читання, взяте з першого Послання святого Павла до корінтян. Немає іншого слова більш актуального, більш необхідного для спасіння і для утіхи нашого світу, як слово Хреста. Зазвичай так складається, як на рівні народів, соціальних груп, а навіть на рівні міжлюдських відносин, сьогодні якщо хтось не обіцяє чогось іншим, то шукає все одно взяти верх, погрожуючи чи змушуючи інших підкоритися його волі; в найбільш тверезі моменти доходимо до ствердження, що небагато людей бажають нам добра, не зважаючи на те, чи вони нас зустрічають з усмішкою чи з кам’яним виразом обличчя.

Лише Ісус, піднесений на Хресті, може притягнути до себе, не викликаючи підозр, що за цим стоять якісь інші причини, тобто без жадоби вигоди за рахунок інших. Як це було для Христа Розп’ятого, так це було для святого Павла, і так це має бути для нас: «Та я, коли прийшов до вас, брати, - не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю. Ні! Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого. Я був у вас немічним, лякливим, увесь тремтів; слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрості, а в доказі Духа та сили, щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій» (1 Кор 2,1-5).

Лише проголошення миру через Хрест Ісуса має перевагу як єдина новина властиво добра у всьому цьому світі, лише обіймаючи Хрест, навіть якщо це може видаватися декотрим, що не розуміються на цьому, чимось непотрібним. Тіло Христа – розтягнене, виставлене на показ та прибите до дерева Хреста, Бого-Чоловік, піднятий над землею, беззахисний і відкритий для всіх, лише Він і саме таким чином дає себе світу без обману. Бог дає себе, Любов дає себе, Вічне Життя поза гробом дає себе. «Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого. Я був у вас немічним, лякливим, увесь тремтів…».

Не маю сумнівів, що святий Євген чинив так навіть як єпископ Марсилії і буде дуже радий бачити своїх духовних синів тут, в Україні, коли вони будуть так само робити тепер.

Як це виконати? Напевно, не без внутрішнього життя; тобто не без пошуку як пізнати й покохати Ісуса! Божа любов, наслідування Христа являються фундаментальними. Так само важливим є переконання, що роблю це з Богом в Христі, роблю це без жодної іншої людської підтримки, без матеріального захисту, якщо хочете – голий, розп’ятий як Ісус, «немічним, зі страхом і трепетом».

Іноді тепер, в Україні, у цьому конфлікті з Росією, приходить певна паніка, коли почуваємося без підтримки. Цей шлях ми не обирали, він нам був накинутий обставинами, на які ми не маємо впливу. Знищені результати праці? Брак допомоги, щоб розпочати інші праці? Закриті перед носом двері? Нічого не вдієш! Можливо, можемо (навіть якщо це важко) знайти в цьому остаточне підтвердження любові до нас Бога, котрий дозволяє нам поєднатися з Тілом Свого улюбленого Сина… на Хресті? Слава Ісусу Христу!

Проповідь Свята Меса у вівторок 5-го тижня Великого Посту 8 квітня 2014 року в Житомирі

Чисел 21, 4-9

«Domine, exaudi orationem meam, et clamor meus ad te veniat».

Йоана 8, 21-30

Не буде перебільшенням, коли скажу, що я все своє життя прожив під знаком мідяного змія, якого Мойсей підніс на жердині в пустелі. Цей символ розміщений в гербі моєї Дієцезії, в якій я народився, і, будучи парафіянином кафедрального храму, завжди бачив за моєї молодості, чітко і ясно, цей герб на балдахіні головного вівтаря. Пізніше я взяв цей самий символ Христа розп’ятого, знак протиріччя та згіршення, та включив до мого єпископського гербу. Дійсно, мідяний змій відіграє панівну роль у моєму житті.

Сенс цього пророцького знаку можна отримати у Євангелії від святого Йоана: «Коли піднесете вгору Сина Чоловічого, тоді взнаєте, що Я є і нічого не роблю від себе самого, але як Мене навчав Отець мій, так Я і говорю». Це пояснення у словах Ісуса стосується не лише народів з перших часів Церкви, але має своє значення також і для нас сьогодні: хрест Ісуса це згіршення, а значить і справжній виклик для всіх. Ісус об’являється у своїй славі, Він притягує до себе всіх, в акті свого цілковитого оголення у смерті на хресті. Ми також повинні хвалитися хрестом Ісуса, незважаючи на факт, що те, що ми бачимо, підносячи наші очі, це лише смерть та спустошення, як було у пустелі зі змієм.

Ми увійшли вже в найбільш інтенсивну фазу Великого Посту, в період Страстей Господніх. Наші покутні зусилля: піст, більш інтенсивна молитва, милостиня, звершення таїнства Покаяння з більшою старанністю та увагою, закликають нас у цей літургійний період Страстей Господніх піднести наш погляд на хрест, на Ісуса страждаючого, принесеного в жертву за нас. Виклик періоду Страстей Господніх - це головний виклик християнського життя, sequela Christi - наслідування Христа: пригорнути Бога близького, Бога в Ісусі Христі, Бога піднятого на хресті для нашого спасіння. Якщо їжа у пустелі не задовольняє, то рішення не знайдеться у Єгипті. Якщо не задовольняють слова Ісуса, то не знайдемо задоволення і в словах фарисеїв. Лише у Христі: Дорога, Правда та Життя!

Чіткий вибір поставити наше життя під знаком піднятого мідяного змія, під знаком Ісуса – розіп’ятого Бога, має наслідки для нашого особистого життя та для нашого життя як членів спільнот. Якщо я піддамся, якщо довірюся Ісусу розп’ятому, якщо піднесу свій погляд на Нього, тоді Він подбає про те, щоб спасти мене, годувати мене, привести мене до дому Отця, до обіцяної землі. Це стосується всіх, занурених через хрещення у смерть Ісуса, щоб разом із Ним повстати до нового життя.

Думаю, однак, що наше завдання як Божого народу, ваше завдання як членів окремих чернечих згромаджень не являється менш вирішальними для життя нашого світу. Хоча є спасенним свідчення кожного охрещеного зокрема, це свідчення збагачується та набирає сили з динаміки спільноти в дорозі, як це було у випадку Ізраїля у пустелі. Віртуоз перед оркестром, зірка на футбольному полі - це гарні фігури, але вони та їм подібні залишаються у світі гри. Справжнє життя в Христі нехай знайде нас укритих у відкритому боці Розп’ятого. Так нехай буде для кожного з нас на славу Бога єдиного, що спасає нас у Христі!

Покровителя України, св. Михаїла Архангела, просімо про дар миру та порятунок від війни.

Святий Михаїле Архангеле, Князю небесного воїнства, прийди на допомогу людям, яким загрожують сили темряви.

Ми створені на образ Бога, відкуплені життям, смертю та воскресінням Ісуса Христа, Його Сина, а під час хрещення стали святинею Святого Духа.

Випроси нам силу волі, щоб ми берегли в собі цю гідність, уникаючи зла. В Тобі, Святий Михаїле, Церква має свого Охоронця та Покровителя. Ти ведеш спасенних до небесного щастя.

Благай Бога миру, щоб знищив владу сатани, який сіє сум’яття і не дозволь йому тримати людей в неволі та шкодити Церкві.

Нехай через Тебе Цариця Ангелів, Жінка зодягнена в сонце, розчавить голову сатани та оберігає своїх земних дітей від його ворожого впливу.

Захиснику слави Всевишнього, занеси наші прохання до Бога та виблагай нам Його милосердя. Амінь.

Прикликаючи Боже Милосердя та благаючи про мир для України, молімося тепер однією частиною Коронки до Божого Милосердя:

Отче Предвічний, жертвую Тобі Тіло і Кров, душу і Божество найулюбленішого Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа/ на вблагання за гріхи наші та всього світу (1х).

Заради Його тяжких страждань/ будь милосердний до нас та всього світу (10x).

На завершення нашої спільної молитви благаймо:

Святий Боже, Святий кріпкий, Святий безсмертний! * помилуй нас.

Від мору, голоду, вогню і війни * врятуй нас, Господи.

Від раптової і несподіваної смерті * вбережи нас, Господи.

Ми, грішні, Тебе, Бога, просимо, * прости нас, Господи.

Проповідь з нагоди Зустрічі Богопосвячених осіб в Санктуарії Матері Божої Бердичівської 1 лютого 2014 року

Свято Представлення Господа в Храмі, яке згідно з давньою традицією Церкви завершує період різдвяних свят, вже роками відзначається Церквою як свято, що присвячене урочистому спогляданню покликання до богопосвяченого життя. Ми дякуємо Богові за вас, богоспосвячених осіб, дякуємо за цей ваш дар Церкві та за цю нагоду бути разом, цього року тут у Національному Марійному Санктуарії міста Бердичів!

З цим святом завжди залишається пов’язаною таємниця жертвування двох голубів, принесених для очищення Діви та відкуплення первородного Сина. Ми знаємо, що це не вони були очищені чи відкуплені, але їхнім входженням, властиво, сам Храм був очищений, а з входженням Ісуса в цей світ, Він, народжений від Діви Марії, Він Син Божий, відкупляє/спасає ціле людство. Світло входить та осяює, очищує як полум’я Храм та спасає цілий світ, так зрозуміли це старі люди в Євангелії від Луки: Симеон та Анна.

Так пояснюється глибоке значення Дитятка, якого несе на руках Діва! Так ми можемо зрозуміти глибоке значення вашого покликання до богопосвяченого життя заради спасіння світу! Це ви несете у сьогоднішній світ Дитятко Ісуса, міцно притиснутого до вашого серця. Ваше життя, посвячене передусім євангельським радам, убогості, чистоти та послуху через життя, пережите у світлі особливої харизми того згромадження, до якого ви належите, - це є життя, уподібнене до життя Марії з Дитятком, які принесли вогонь нашому світу. Скільки людей, окрім Симеона та Анни, усвідомили те, що відбулося того дня в Храмі? Скільки людей сьогодні свідомі того світла, яке ви несете цьому світові?

Щодо чернечого/богопосвяченого життя в історії, особливо тут у Європі, ми маємо в певному сенсі документацію того, що воно було в руїнах монастирів, деякі були зруйновані під час переслідувань, інші – під час воєн, інші були просто покинуті через брак покликань. Але це не повна історія. Вона не відповідає суті покликання до богопосвяченого життя. У цій картині бракує Матері з Дитятком, бракує вогню.

У ретроспективі можна сказати, що надто часто бракує нашому світові того, що бракувало у перспективі молодому Франциску з Ассизі, коли розп’яття з церкви Сан Дам'яно промовило до нього, говорячи: «Франциск, відбудуй мою Церкву!» Певний час Франциск, властиво, не розумів, що саме хотів від нього Ісус; яким був план Бога щодо світу довкола Франциска. Пізніше та у радикальній формі він навчився притискати до свого серця Дитятко, той палаючий вогонь, перемінюючи самого себе та несучи те Світло світові, зануреному в темну ніч.

На жаль, ми не усвідомлюємо, що світло Христа, яке йде від наших сердець, не є меншим у своїй силі, ніж те, яке було уділено Святому Франциску з Ассизі чи Святій Терезі Авільській чи Святому Йоану від Хреста (уклін господарям цього дому!). Гадаю, що багато богопосвячених душ мають ще відкрити те, що ви є знаряддям, обраним Господом, який у Своїй непорушній волі хоче очистити/звести сьогодні не храм з каменя, але храм у серцях. Велика історія не пишеться у камені, склі чи сталі, але у серцях. Не існує іншої турботи, більш центральної для вас у цьому світі, ніж притиснути Дитятко до серця та нести Його світло Своїм слугам, які чекають на нього сьогодні подібно до того, як чекали на нього так багато років тому Симеон та Анна.

Я свідомий того, що для багатьох тут в Україні розмова про покликання в контексті демографічного стану змушує дивитись на життя більше реалістично. Тих, які відповідають покликанню до богопосвяченого життя, є відносно небагато. Ті, які є, часто, здається, не мають багато часу, щоб присвятити його Дитятку, Божественному Нареченому; вони відчувають обов’язок займатися всім та всіма – активізм. Святий Григорій Великий, Папа, який дуже шкодував, що мав залишити монаше життя, щоб прийняти папство, добре розумів, що кожний в Церкві має свою роль і що єпископам належить займатися певними практичними речами. Я вірю, що для вас, богопосвячених душ, найважливішим для історії Церкви, для розвитку Церкви тут в Україні є просто загубитися в обіймах Дитятка. Скажімо так: трошки менше ініціатив чи активізму та трошки більше послуху Уставам та настоятелям. Ви, як категорія людей в Церкві, повинні бути позначені вашою близькістю з Богом у Христі. Залишмо все інше єпископам.

Життя, що надихається таємницею Представлення Господа в Храмі, має взяти перевагу у ваших серцях; ви не можете дати чогось кращого, ніж Дитятко, цьому світові. Це є одвічне очікування Симеона та Анни; це є очікування чоловіків та жінок доброї волі; це є моїм закликом та молитвою за кожного з вас. 

Свято Навернення Святого Павла, Апостола

отці Домініканці у Києві

субота, 25 січня 2014 року

 

          Маю сказати, що інколи відчуваю заздрість до досвіду Воскреслого Христа, дарованого Святому Павлу у дорозі до Дамаску. Я заздрю Святому Павлу в тому сенсі, що, коли ще був молодим, з цієї його історії я завжди робив висновок про те, що він у своєму житті віри мав простіше навернення, ніж всі ми, решта. Ісус осліпив Святого Павла сильним світлом, а потім також і розмовляв із ним.

Коли я був дитиною чи підлітком у школі, сестра-монахиня мене завжди підтримувала у переконанні, що найкраще було би розуміти навернення Святого Павла як отримання направду виняткової благодаті, а отже, його місце та покликання у служінні Церкві Божій є так само надзвичайні. Радикальний у відповідь на радикальність, так можна було би сказати, Святий Павло мав вирушити у дорогу слідування Христу з ентузіазмом набагато більшим, ніж ми, решта. Висновок, зроблений з уроку життя Святого Павла для нас дітей чи принаймні для мене, був таким: у моєму досвіді не було подібних феєрверків, а отже, від мого життя Ісус вимагає меншого, аніж те, чого він просив від Святого Павла. Іншими словами: чи ми можемо досягнути небес будучи менш святими, ніж Павло?

Такий хід думок, на превеликий жаль, є неправильний. Це не є суттю справи. Євангеліє сьогоднішнього свята є вирішальним для розуміння того, що зцілення сліпоти Святого Павла через покладання рук учня Ананії, як знаки, вчинені Одинадцятьма за наказом Воскреслого Христа, є підтвердженням проголошення Євангелія з боку Апостолів. Вже перед подіями у дорозі до Дамаску, Святий Павло боровся з Євангелієм, проголошуваним Апостолами та їхніми учнями. Дамаск слід розуміти насамперед як одну з подій у процесі навернення Святого Павла, розпочатого хто знає наскільки раніше до його участі у мучеництві Святого Стефана. З книги Діянь Апостолів ми знаємо, що Воскреслий Христос обрав Павла та що Ананія проголосив йому Хрещення в Ісусі Христі задля прощення його гріхів.  

Навернення – це завжди радикальний крок, не лише для Святого Павла, але для кожного Християнина. Без навернення до Христа та Хрещення в Ім’я Ісуса ми засуджені, як був засуджений також і Святий Павло до того вирішального дня свого Хрещення. Не існує для кожного з нас градації у безмежності любові Бога, Отця, Сина та Святого Духа; не існує для кожного з нас градації у відповіді на ту любов, яка вимагається через благодать нашого Хрещення.

Тому я не погоджуюсь із поняттям переваги так званого «пізнього покликання»: поняття, що є нібито кращим отримати певний досвід світу перед тим, як вступити до семінарії чи монастиря, що існує заслуга в тому, щоб не поспішати у класичному виборі таїнства шлюбу. Ні! Чеснота чи заслуга Святого Павла була в тому, що він відповів миттєво у послуху до Ананії, охрестився та вийшов зі свого потрясіння і сліпоти.

Зрештою, особисто я, якому вже виповнилося шістдесят три роки життя та Хрещення, маю визнати, що ніколи не пошкодував за повагу до Святого Павла, але, на жаль, маю також визнати, що я менш готовий скоритися «Ананіям» у своєму житті, які намагалися звільнити мене від сліпоти. Можливо, мені слід було відповісти тій побожній сестрі з моєї початкової школи, яка ввела мене в оману, говорячи про пропорційні благодаті. Але облишмо! Для всіх очевидно, що навернення Святого Павла описує ту саму благодать, яку даровано кожному з нас! Бог, який любить нас безкінечно, осліплює нас Своїм Світлом у Христі саме так, як він вразив Святого Павла. Наше покликання в Христі не може бути і не є меншим, аніж покликання Павла. Існує справжня нагальність нашого навернення!

Для нас, охрещених у Христі, це означає насамперед обійми Таїнства Покаяння, тобто рясна благодать, вже отримана, вимагає справжньої реформи нашого життя. Услід за сповіддю та прощенням наших гріхів через священика, який діє подібно до Ананії для кожного з нас, ми покликані до речей не менш героїчних, ніж Святий Павло: хто у священстві, хто у богопосвяченому житті, хто у таїнстві шлюбу, завжди відкритому до дару нового життя дітям. Нехай так і буде! Святий Павло, молися за нас!    

Різдвяна Меса – 25 грудня 2013 Кармель у Києві

Ісая 52:7-10

Viderunt omnes termini terrae salutare Dei nostri.

Євреям 1:1-6

Dies sanctificatus illuxit nobis: venite, gentes, et adorate Dominum: quia hodie descendit lux magna super terram.

Йоана 1 :1-18

Христос народився! Славімо Його!

          Існують моменти, коли звичайній людині, такій як я, важко зрозуміти безутішність, темну ніч, що нависає над контемлятивними душами. Більш ймовірно, що, замислюючись над нашим життям в цьому світі, ми дорікаємо собі за брак нашої віри та недбалість у житті молитви, що, між іншим, веде нас до відчаю перед беззаконням та несправедливістю цього світу. Я хочу сказати, що мені зовсім не складно ототожнити себе з образом Святого Петра, який іде по воді Генезаретського озера і який, зосередившись на вітрі та хвилях, злякавшись та забувши про Ісуса, починає йти на дно, потопати. Певно, цей досвід є спільним для нас, маловірних людей перед лицем Господа, перед таємницею Різдва, Божого Слова, що стало тілом заради нашого спасіння, спасіння світу.

          Цей брак віри можна по-різному пояснити залежно від людини. Є люди, які перед таємницею Різдва забувають або не знають, чи навіть і не замислюються, і взагалі живуть без цієї динамічної напруги у своєму житті, яку викликає звістка ангелів пастирям у Віфлеємі та світло зірки, що засяяла волхвам зі Сходу. Є люди, яких не заторкнула або які не дозволяють заторкнути себе добрій новині: що світло повернулося до цього світу разом із втіленням Божого Слова. На жаль, є стільки людей, які не бачать в Дитятку Ісусі Бога, що звершує на наших очах спасіння світу! Сподіваюсь, що ніхто з присутніх тут зараз цього не переживає.    

          Для більшої частини з вас, навпаки, проблема є інша. Повертаюсь до мого порівняння зі Святим Петром: як багато нас, з дому Божого, синів та дочок Його Церкви, дозволяємо відволікати себе всьому тому, що крутиться довкола нас (вітер, тіні, вода, темрява ночі), забуваючи про глибоке значення пророцтва Ісаї: «Твій Бог царює»! Хто з нас приймає в повній мірі «добру новину» пророка, «що звістує мир, що вістить спасіння»? Надто мало таких. Я сказав би, що також через якусь дивну причину ми не дозволяємо Богу, який нас спасає, втішати себе! І тут не йдеться про випадок контемплятивної душі, коли Бог змушує чекати того, кого любить, ні. В нашому випадку сухість, темряву слід просто пов’язувати з недбайливістю, з нашою теплістю, нашою неуважністю. Зрештою, як для Святого Петра, що почав потопати, також і для нас, ідеться про брак віри, віри, яка з довірою та наполегливістю має зосередитися на Ісусові, що стоїть перед нами.

           Різдвяна таємниця – це направду різдвяний виклик покласти нашу віру лише у Христі та Спасителі світу, зрозуміти та споглядати радість, піднесення ангелів від того, що відбулося в нашому світі дві тисячі років тому, тобто небесну радість за світанок того святого дня, того великого світла, яким є Ісус, народжений та покладений на тверде дерево ясел у Віфлеємі, що передрікало тверде дерево Хреста, на якому він завершив діло нашого спасіння. Для нас віруючих Різдво є зосереджене на Ісусі: на первородному Сині Отця, що народився бідним та невідомим у печері Віфлеєму, на первородному з мертвих у славі Воскресіння.

          Вітер, тіні, вода, темрява ночі? Так, ми повинні мати справу із цими та подібними явищами у нашому житті. Важливо щоб, незважаючи ні на що, ми прийняли в наше життя Сина, тобто прийняли Ісуса. Важливо, щоб ми не дозволили несподіваним перепонам життя себе пригнічувати.

          Святий Петро мав би залишитися зосередженим лише на Ісусові, що стояв перед ним на воді посеред бурі. Він же, навпаки, дозволив себе налякати тій бурі. Що це є за «буря», що непокоїть моє життя, що затемнює обличчя Ісуса переді мною? Чому я глухий до прекрасного“Gloria in excelsis Deo”, який співають ангели? Чому від мене вислизає значення зірки, що зупинилася над печерою Віфлеєма?

          Просімо Бога в цей день Різдва простягнути нам руку, як він зробив це з Петром, та вихопити нас: від вітру, від тіней, з води, з темряви ночі, неважливо звідки, та притиснути до себе, до Бога у Христі, який нас любить і береже від усякого зла. Просімо Бога покликати нас вийти з човна, як Святий Петро, вийти з пасовиська як пастирі, щоб вести нас до печери у Віфлеємі, до ніг Царя Слави, що лежить у яслах!

Нам слід хвалитися хрестом Господа нашого Ісуса Христа

Свято

Воздвиження всечесного Хреста

Фастів, 14 вересня 2013 року

Nos autem gloriari opportet in cruce Domini nostri Iesu Christi, in quo est salus, vita et resurrectio nostra, per quem salvati et liberati sumus. (Introitus)

Нам слід хвалитися хрестом Господа нашого Ісуса Христа. В ньому наше спасіння, життя і воскресіння. Ним ми спасенні та визволені.

Воістину правдивим і гідним нашої довіри є факт, що через дерево Ісусового Хреста ми відрізняємося від цілого світу. Існують християни, тобто ми, та всі інші. Дякуючи Хрестові Ісуса, ми являємося цілковито іншим народом; ми стали народом, що має майбутнє, народом, що у Христі призначений радіти з Ним у Його Царстві на небесах та цілу вічність.

Треба зрозуміти, що говорячи про Хрест, маю на думці не просто дерево вирізане так, як би це була лише якась реліквія з двохтисячолітньою історією. Говорю про Хрест як історичну подію, як знаряддя Жертви Христа, що сталася один раз і назавжди. Кажу «Хрест», а через це слово хочу сказати «Жертва/Перемога/Спасіння від гріха та від вічної смерті». Цей Хрест є нашою гордістю.

          Але чим являється ця подія, цей важливий акт, що відрізняє нас від інших, котрі не являються Християнами та яким чином ми можемо пояснити цю різницю? Висловлюючись термінами сьогоднішнього свята: як зможемо обійняти Хрест Ісуса? Святий Павло у своєму Посланні до Галатів (2, 19b-20) каже: «Я – розп’ятий з Христом. І живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене». Так, Хрест Ісуса – це наше спасіння, наше життя тепер та у вічності, це наша перемога над гріхом і смертю. Обіймаючи Хрест Ісуса, ми викуплені для Божого Царства. У Христі та дякуючи Його перемозі через Його смерть на Хресті, ми проживаємо це наше життя у надії жити завжди з Христом у Його славі.

          Як ми можемо приєднатися до влади, до слави, що випромінюється з Хреста, що випливає з цього джерела нашого спасіння? Як можемо насолоджуватися плодом зі світлого дерева, яким є Хрест Ісуса? Чи можемо взяти участь у наслідках смерті Христа на Хресті? Повторюю запитання: яким чином можемо брати участь у перемозі Христа? Бачу багатьох людей у Києві з хрестом на шиї, а навіть з розарієм на шиї або на дзеркалі в машині. Чи цього вистачить? Чи так спасаємось? Надіємося, що для всіх тих, хто його носить, Хрест Ісуса є чимось більшим від прикраси, більшим від талісману, що використовують без віри або навіть і без Хрещення як якийсь магічний предмет, бо, як прийнято говорити: не зашкодить або ніколи не можемо знати до кінця.

          Воздвиження всечесного Хреста є воздвиженням Христа Бого-чоловіка; обійняти Хрест Ісуса означає обійняти Того, Хто віддав Своє життя на цьому дереві на відкуплення за багатьох. Обійняти Хрест означає дозволити обійняти себе самим Ісусом; означає відкрити своє серце Христові і Його Церкві, як нас заохочує святий Павло в іншому своєму Посланні. Обійняти Хрест означає брати участь у жертві, що чинить плідними води хрещення. Як говорив принаймні один із Отців Церкви: вода без дерева, і тут мається на увазі жертву, довершену Ісусом на дереві Хреста, вода без дерева обмиває тіло, але вода з деревом стає купіллю від гріхів, які інакше провадять до вічної смерті. Ми освячені водами хрещення, котрі є освячені самим Автором Хрещення, Ісусом.

          Обіймаємо Хрест Ісуса через Хрещення, котре не можна отримати так, як зриваємо яблуко з яблуні. Я не можу сам собі уділити таїнства Хрещення; я можу лише отримати Хрещення від Христової Церкви. Немовля, дитина, дорослий, неважливий мій вік чи навіть мої інтелектуальні або фізичні здібності, я є принесений або супроводжуваний Церквою до вод Хрещення, до вод, що дарують прощення і що мені дають спасіння через Хрест Ісуса.

          Нам слід хвалитися хрестом Господа нашого Ісуса Христа. В ньому наше спасіння, життя і воскресіння. Ним ми спасенні та визволені.

          Хресна Жертва звершена один раз і назавжди; купіль хрещення, що єднає нас з Хрестом Ісуса, є також один раз і назавжди. Обійняти Хрест, бути з Христом, це не одноразовий акт. Обійми повторюються; обійми являються постійними. Вибрати Ісуса Христа через вибір Хреста - це вибір постійний, повторюваний; це фундаментальний вибір, так, проте важливо, щоб цей вибір був постійним та вірним.

          Наше життя на землі після Хрещення проходить не без труднощів і, на жаль, рідко без гріха. Може статися, що через тяжкий гріх, через смертельний гріх, ми взагалі відірвемося від Христа, від обняття Його Хреста. Як я не міг охрестити себе самого, як Адам і Єва не могли самі виправити свою ситуацію після акту непослуху якимось іншим вчинком, знову простягаючи свою руку, але цим разом до дерева життя, так само і я не можу сам виправити власні важкі вчинки або занедбання, я потребую Христової Церкви для прощення важких гріхів. У святкуванні Воздвиження всечесного Хреста ми дякуємо Богові за наше життя у Христі, за сакраментальне життя у Христовій Церкві, в особливий спосіб позначене нашим Хрещенням і Таїнством Примирення.

          Але чи є якась інша можливість, інша радість або потіха на світі? На милість Божу! Усе інше минає мов польові квіти. Залишається лише Христос і Його перемога. Автор книги «Наслідування Христа» закликає нас не піддаватися обманові благополуччя та добробуту багатих цього світу; здобуте не вічне; тільки Христос залишається. Він від імені Ісуса стверджує: «Бо коли справді хочеш веселитися і мати мою потіху у цілковиту розкіш, зважай: тільки в погорді всіма світовими принадами, відкинувши всі погані пристрасті, знайдеш благословення, і матимеш за те щедру втіху. Чим більше будеш відсторонюватися від усякої втіхи, яку створіння можуть дати, тим солодші й більші втіхи знайдеш у мене» (книга 3, розділ ХІІ).

          Згідно з давньою християнською традицією, засвідченою багатьма прикладами саме на оцих землях, перш, ніж будувати святиню, місце культу, ставився дерев’яний хрест і напевно перші хрещення, звершені християнськими місіонерами, відбувалися у тіні того хреста. Було б майже правдою ствердити, що кожна церква, кожна парафія починається під покровом святого Хреста. Благаймо Бога, щоб кожна парафія і кожен християнин залишалися міцно з’єднані з Хрестом Ісуса Христа, що нас спасає.

          Слава Ісусу Христу!