500-та річниця народження святої Терези з Авілі Меса з суботи періоду Великого посту

Київський Кармель – 28 березня 2015 р.

Єзекиїла 37, 21-28

Бог збереже нас так, як пастир стадо.

Йоана 11, 45-56

Коли я розпочав готувати цю проповідь, то старався уявити стан душі святої Терези, з роздумами, які приходять на думку, мабуть, також і святій, в день народження, думки про наше життя та наше призначення у цьому світі, сьогоднішні думки в суботу перед Неділею Страстей Господніх, думки, огорнені в тайну Хреста Господнього. Я дійсно вважаю, що подібні вправи є цінними, особливо коли намагаємося споглядати Христа під час Його страждань, одночасно святкуючи Терезу, великого Вчителя Церкви. Цитую Євангеліє:

«Що нам робити? Адже ця людина робить багато чудес! Якщо залишимо Його, то всі повірять у Нього; і прийдуть римляни, і віднімуть у нас і храм, і народ!» Один же з них, Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: «Ви нічого не знаєте ані не розумієте, що краще для нас, щоб одна людина померла за народ, а не щоб увесь народ загинув!» Це він сказав не сам від себе, але, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, - і не тільки за народ, але щоб і розпорошених Божих дітей зібрати воєдино.

Запитую: книжники й фарисеї справді боялися знищення Храму і народу? Ні! Не вірю. Ці керівники боялися передусім втратити власні привілеї в центрі ідолопоклонницького суспільства. Ця історія повторюється в кожному столітті і в кожному часі. У світі мало що змінюється – до Господа не навертаються так просто. Тому можна зрозуміти опір кармелітській реформі, зробленій руками святої Терези. З тієї самої причини можемо зрозуміти теперішнє переслідування тих, хто у Католицькій Церкві намагається жити у повній вірності нашому Розп’ятому Богу. Знову з сьогоднішнього Євангелія від Йоана читаємо:

Ісус більше не ходив відкрито між юдеями, але пішов звідти в край, що біля пустелі, до міста, яке називається Ефраїм, і там залишався з учнями. Наближалася юдейська Пасха…

Підступність книжників і фарисеїв є ще більшою, бо вони повинні були знати краще від народу не лише Закон, але також і пророків. Чому вони не відображали в поведінці довіру на Господа Бога, притаманну Єзекиїлу, як ми це чули у першому читанні?

Я укладу з ними союз миру; це буде союз вічний з ними. Я їх зміцню і намножу, та поставлю Мою святиню серед них навіки. Житло Моє буде посеред них, і буду Я їм Богом, а вони будуть Мені народом. І взнають народи, що Я, Господь, освячую Ізраїля, коли Моя святиня буде серед них повіки.

Правду кажучи, ці книжники й фарисеї зовсім не боялися знищення Храму чи народу. Ні! Ці керівники боялися втратити власні привілеї в центрі ідолопоклонницького суспільства.

Вибір реформованого життя Кармелю, вибір святої Терези з Авілі, ваш вибір, дорогі сестри, являється вибором лише цього: бути з Ісусом… в краю, що біля пустелі, у місті, яке називається Ефраїм, де залишався зі Своїми учнями. З пророками і з народом, що довіряє Богу, треба мешкати в житлі, створеному для нас самим Богом у Христі. Живімо в домі Його Заповідей, Його Блаженств, Його любові. Живімо безпечні в домі, який Він заснував на скелі. Вибираймо Ісуса і послух Його живому слову в Його Церкві – єдиній, святій, католицькій і апостольській.

Сьогодні, двадцять восьмого березня, в день річниці народження, всі ми намагаємося супроводжувати вибір святої Терези, особливо роздумуючи над нашим життям та нашим призначенням у цьому світі, віддаваймося міркуванням, гідним цього дня народження, особливо сьогодні, в суботу перед Неділею Страстей Господніх, огорнені в тайну Хреста Господнього.

Користаюся з нагоди, щоб виразити найкращі побажання на Великий Тиждень, який розпочинається завтра Пальмовою Неділею, бажаючи всім плідного шляху з Ісусом аж до Хреста, до Гробу і до Слави Його Воскресіння.

Свято покровителя святого Томи з Аквіну

Субота, 31 січня 2015 року

Мудр 7, 7-10.15-16

Йн 17, 11-19

Це завжди гарно – святкувати великого святого Тому Аквінського посеред його домініканської родини. Навчання Ангельського Доктора – це дар всій Церкві, але цей дар представляє для Ордену Проповідників щось особливе. Для Домініканців святий Тома є не просто безцінним скарбом за своє багатство, але він являє виклик для кожного члена Ордену, не важливо чи це теолог, філософ, інтелектуал чи простий співбрат. Домініканська родина має право гордитися цим гігантом, але слід сказати, що поширення його навчання нерозривно вплелося в харизму Ордену. Слава несе з собою обов’язки.

Роздумуючи коротко над читаннями, взятими з домініканського Лекціонарія на свято покровителя Інституту, хочу особливо підкреслити, що інтелектуальна робота - це не привід до гордості, але, дякуючи Божій благодаті, це участь, це підтримка Божої справи проголошення правди, гідності творінь, нас, всього людства, що знаходиться на вершині та в центрі Божої волі спасти нас від гріха та від смерті на цілу вічність.

Ось чому я молився і дано мені розум, візвав я, і дух мудрості зійшов на мене. Її волів я радше, ніж берла й престоли. Багатство мав я за ніщо в порівнянні з нею. А й безцінне каміння я не поставив нарівні з нею, бо все золото на світі перед нею – піску дрібка, а срібло – як болото супроти неї.

 Поза винятком років на Караїбських островах, де я завжди міг розмовляти на моїй рідній англійській мові, як дорослий я завжди був добре свідомий моїх мовних обмежень, наскільки обмеження іноземної мови робить важким спілкування. Іноді навіть на власній мові знаходимося перед замкнутими на нас людьми, або, що більш трагічно, замкнутими на Добру новину Євангелія, на правду, закорінену лише в Богові, через Бога Христа, нашого Спасителя. В Його владі знаходимося ми і наші слова, всі знання і всі наші вміння.

Це говорю для того, що всі наші зусилля в проголошуванні християнського послання, так, залежать від наших талантів, від нашої старанності і від наших намагань зрозуміти що-небудь про Нього. Багато авторів в історії останніх сімсот років роздумували над значенням видіння, яке святий Тома мав під час Меси шостого грудня тисячу двісті сімдесят третього року, після якого він більше не написав жодного слова аж до смерті. Йосеф Піпер ось як коментує це в маленькій книжечці про мовчання святого:

Останнім словом святого Томи було не якесь повідомлення, але мовчання. Це не смерть вирвала перо з його рук. Його язик був затриманий наддостатком життя в тайні Бога. Він мовчав не тому, що йому не було що сказати; він мовчав після того, як йому було дано поглянути в невимовну глибину цієї тайни, яку жодна людська думка чи слово не можуть осягнути.

Євангеліє від Йоана з сьогоднішньої Меси - це уривок молитви Ісуса до Отця за своїх учнів, що залишаються у світі після Його повернення до Отця. Думаю, що Господні слова добре виражають долю, яка чекає на кожного з нас, послідовників Ісуса, як це видно на прикладі драми, суперечки навколо святого Томи та його домініканської родини протягом віків. Тепер же Я іду до Тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони мали Мою радість у собі в повноті. Слово Твоє Я передав їм, тож зненавидів їх світ, - не від світу бо вони, так само як і Я не від світу.

Час від часу я каюсь в тому, що не присвятив більше часу вивченню святого Томи Аквінського, як час від часу протягом останніх трьох років я каюся в тому, що не займався більше часу українською мовою, щоб бути в змозі краще спілкуватися з людьми, котрих зустрічаю кожного дня в цій країні. Від праці, від вчення не можна втекти. Але мовчанням на завершення свого життя святий Тома навчає нас, що Бог у Христі завжди більший і кращий від того, що можемо виразити. Отче святий! Заради імені Твого бережи тих, що їх Ти Мені передав, щоб було одно, як ми!

Ми завжди маємо справу з комунікативною боротьбою, але також разом із Богом в Христі маємо справу з боротьбою проти зла. Освяти їх в істині: слово Твоє – істина. Як послав Ти Мене у світ, так послав і Я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині.

Не знаю, чи хтось у цій каплиці має підставу чи право, як святий Тома Аквінський, мовчати тому, що побачив Божу велич. Більш можливо, що – натхнені його прикладом і зміцнені його заступництвом – ми повинні більше боротися, щоб проголошувати невимовну глибину тієї тайни, яку жодна людська думка чи слово не можуть осягнути. Нехай Бог уділить нам тоді, коли вважає за краще, те бачення, яке нас заспокоїть, більш того, що нас переповнить любов’ю Отця, об’явленою Сином.

Слава Ісусу Христу!

Пресвятого Імені Ісуса - 3 січня 2015 року

 Меса в Різдвяний період

1 Йн 2,29 – 3,6

Йн 1, 29-34

Іноді, так, ми усвідомлюємо, але, мабуть, не достатньо, що знати ім'я людини не лише зручно, але знання її власного імені, імені з хрещення, преображає наші відносини з іншими. Знання імені іншої особи робить наші відносини особливими, а тому і більш виразними. Це саме можна сказати про наші відносини з Богом в особі Його Вибраного, Божого Помазаника, Його Христа, про наші відносини з Тим, ім'я якого - Ісус! Поміж всіма народами землі ми найщасливіші, бо знаємо і можемо вимовляти святе ім'я Бога живого та істинного, і робимо це, схиляючи голову: Ісус!

З сьогоднішньої Євангелії:

«Не знав я його, але той, хто послав мене водою хрестити, сказав був мені: Над ким побачиш Духа, який сходить і над ним перебуває,- той і хрестить Святим Духом. І я бачив і засвідчив: Він – Син Божий».

Іноді повстає, і не лише в дітей, одне питання: чому в такий насичений період Різдва, між двадцять п’ятим грудня, Різдвом Христовим, та святом Богоявлення Господнього, чому святкуємо також Його хрещення від Йоана в річці Йордані? Запитуємо: чому, коли згадуємо цю подію, не говоримо ще про тільки-но народжену Дитину? Ісус, на той момент, на початку своєї публічної діяльності, вже був дорослим, мав близько тридцяти років. Йому бракувало зовсім небагато до своєї смерті на хресті. Чому святкуємо разом Віфлеєм і Йордан? Якщо говорити просто, то думаю, що все можна пояснити іменем Ісуса та розпізнанням Ісуса Йоаном Хрестителем при Йордані через пізнання Його імені в хрещенні: «І я бачив і засвідчив: Він – Син Божий … Ось Агнець Божий!»

Пізнання іншої людини відкриває нам щось про нас самих. В об’явленні Христа Бога, у втіленні Слова Божого, в Ісусі стаємо учасниками Божої волі, яка нас возвеличує, бо чинить нас Його улюбленими синами в єдинородному Сині. Так виражається святий Йоан в першому читанні:

«Тому світ нас не знає, бо він його не спізнав. Любі! Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до нього подібні, бо ми побачимо його, як є».

Знання власного імені, імені з хрещення, преображає наші відносини з іншим. Знання імені іншої особи робить наші відносини особливими, а тому і більш вимовними. Ісус!

В дійсності необхідно сказати, що ви, особи богопосвяченого життя, в особливий спосіб занурені в тайну Різдва, в тайну Хрещення Господнього, в тайну пресвятого імені Ісуса. Складаймо подяку Богу за це прекрасне покликання цілковитої посвяти Ісусу, вашому Нареченому та Улюбленому!

Було б щонайменше зухвалістю, якби я ствердив, що сьогодні у світі є більше гріха і вони щораз важчі. Про це не може бути й мови. Але не зважаючи на це гадаю, що наш політ через історію втратив, мабуть, висоту через брак тісніших, більш особистих відносин з Ісусом. Та принаймні частково, одним зі способів зарадити цьому, є контакт із вами, з богопосвяченими особами, з людьми, що свідчать своїм неподільним серцем про Ім'я Ісуса. Ваше освячення, ваше життя в особистих глибоких відносинах з Ісусом являються свічкою, являються ліхтарем, що освітлює шлях до Бога в особі Його Христа. Моя мама завжди повторювала, що нас, восьмеро дітей, не думала народити на світ в лікарні без однієї монахині біля себе, яка говорила з нею та молилися. Знаю випадки людей, які стали святими, бо були вражені зосередженням священика під час молитви в храмі перед та після святої Меси. Неподільне серце, особи, що знають святе Ім'я та живуть у сопричасті життя з живим Богом в Його Сині. Дякуючи вашому свідченню сопричастя з Ісусом, наш літак може знову набрати висоту та допомогти привести інших до слави Неба.

Бажаю всім вам радісного продовження Різдвяних свят разом з Нареченим, котрий освітив та перемінив світ. Звати Його – Ісус.

 Christus natus est pro nobis!

Христос народився!

Різдвяна Меса вдень - 25 грудня 2014 року Київський Кармель

Ісая 52:7-10

Viderunt omnes termini terrae salutare Dei nostri. - Весь світ побачив, як наш Бог спасає.

Євреїв 1:1-6

Dies sanctificatus illuxit nobis: venite, gentes, et adorate Dominum: quia hodie descendit lux magna super terram. - День священний нам засяяв: прийдіть, народи, і Господу поклоніться, бо світло велике зійшло нині на землю.

Йоана 1:1-18

Христос народився! Славімо Його!

Тайна Різдва Господнього, як жодне інше свято літургійного календаря, найкраще розкривається в цей день, дякуючи розпорядку, передбаченому для літургій згідно з трьома формулярами, прописаними на двадцять п’яте грудня. Літургійний календар пропонує на свято Різдва години для звершення святої Меси: перша Меса передбачена вночі; друга на світанку; третя, наша, має звершуватися вдень. Свято Різдва навчає нас багатьох речей, серед іншого також і про різні аспекти слова «орієнтуватися». Сам всесвіт допомагає нам скерувати наше життя на Христа, Сонце, що нас спасає: під час дивовижного нічного чування, потім з першими і обнадійливими променями світанку і нарешті у світлі білого дня.

Так треба розуміти велику тайну Христа, котрий народився в та для нашого життя, для нашого спасіння від гріха і від смерті. Він є світлом, що не лише освітлює, але й з цим світлом приносить життя і надію. Христос – це сонце, що сходить і що перемагає.

Астрономія має свою важливість у нашому житті віри. В певному значенні це не так важливо, з якої сторони неба падає світло, тобто як орієнтується світ. Однак треба ствердити, що астрономія може допомогти в наших духовних і богословських роздумах над центральністю особи Божого Сина в нашому християнському житті.

Тому було би краще звернути більшу увагу на сонце, тому що, можливо, ми потребуємо цього образу як допомоги в зрозумінні ключової важливості для нашого життя у всіх його аспектах тієї Дитини, народженої так багато років тому у Віфлеємі. Можливо, можемо запитати: чи більш свідоме, більш живе, більш фундаментальне для нашого життя астрономічне орієнтування, чи справжнє щоденне очікування на світанок, чи поновне відкриття почуття вдячності за світло кожного дня не могли би збагатити наше відчуття центральності у нашому житті особи Ісуса, Сина Божого живого та істинного. Можливо не лише різдвяна ялинка чи ангельський хор у Віфлеємі, чи зірка, чи вертеп, але також і сонце, що встає на сході, може нам допомогти зрозуміти, що Дитятко Ісус приносить нам не тільки радість, але передусім світло і тепло, що дає життя. Як у випадку сонця, що сходить, народження Ісуса - це подія, яка робить можливим життя світу. Він є сонцем, що сяє з висоти.

«Цей Син, будучи сяйвом слави (слави Бога Отця) та відбиттям Його сутності, утримуючи все словом своєї сили, здійснивши очищення гріхів, - сів праворуч Величності на висотах. Він настільки кращий за ангелів, наскільки преславніше від них Його Ім'я, яке Він успадкував» (до Євреїв 1:3-4).

«Воно в началі було в Бога. Все через Нього постало, і без Нього не постало нічого з того, що постало. У Ньому було життя, - і життя було Світлом людей. І Світло світить у темряві, й темрява Його не охопила» (від Йоана 1:2-5).

Згідно з людською мудрістю, Різдво - це виняткове християнське свято, набагато симпатичніше чи доступніше від Пасхи. Хто так говорить, той визнає, що мова йде про досить поверховий розгляд тайни народження Господнього. Сьогодні я хочу просто вказати, як орієнтування цього нашого свята на поняття сонця може нам допомогти глибше увійти в тайну Дитяти. Різдво Господнє – це, без сумніву, гарне свято, але ніжність сцени, її людська краса являються лише додатком до того значення для нас, яке ми бачили і споглядали з точки зору сонця, що сходить.

Нас навчили, що кожну неділю ми святкуємо Господню Пасху, Воскресіння Ісуса. Хто живе як «зорієнтований» християнин, можна сказати, що дякуючи космічному образу нашої віри ми кожного дня маємо під рукою потужний символ світанку, котрий нам пригадує Різдво та Слово, що стало людиною для нашого спасіння.

Бажаю всій кармелітанській спільноті та всім тут присутнім гарного Різдва, повного світла, що променіє з віфлеємських ясел.

Храмове Свято - св. Андрія Первозванного Вишгород, 13 грудня 2014 року

Проповідь Його Високопреосвященства

Архієпископа Томаса Е. Ґалліксона, Апостольського Нунція

Храмове Свято - св. Андрія Первозванного

Вишгород, 13 грудня 2014 року

(Йоана 1:35-51)

Слава Ісусу Христу!

          Андрій, Первозванний! Велика радість та честь для мене привітати вас всіх зі святом святого покровителя цієї парафії.  Нехай Святий Андрій буде сильним захисником та заступником для всіх та кожного тут у Вишгородській парафії! Вам дуже пощастило, бо, прийнявши покровительство Вишгородської Богородиці, ви не забули про Святого Андрія, першого покровителя цього храму.

Ви добре знаєте, що всі ми не дуже відрізняємося від Святого Андрія. Андрій, простий рибалка на Генезаретському озері, щойно познайомившись з Ісусом, і лише після короткої зустрічі за один вечір, покликав одразу ж свого брата, Симона Петра, та представив його Ісусові. Те ж саме ми почули про іншого першого апостола, Святого Филипа; у другій частині Євангелія нашого сьогоднішнього свята, після короткої зустрічі з Господом, Филип покликав Натанаїла та привів його до Ісуса. Євангеліє вчить нас уроку з трьох пунктів для життя кожного з нас щодо величності нашого хрестильного покликання, по-перше, у відповідь на заклик йти за Ісусом не вагаючись, по-друге, знайти наше помешкання та наш відпочинок вже зараз із Ним, а також, кликати нашу родину та наших друзів до участі у нашій радості жити в єдності з Богом живим; цьому вчить нас, у винятковий спосіб, Андрій своїм власним життям, як про це розповідає перша глава Євангелія від Святого Йоана.

          Святий Андрій подає нам у Євангелії промовисте свідчення щодо природи апостольства послідовників Ісуса. Не потрібна довга-предовга школа чи особлива освіта для того, що Ісус просить від нас передусім та найперше. Простими словами, одного разу зустрівши Ісуса після того, як Його нам представили наші близькі чи друзі, чи завдяки рекомендації якоїсь поважної особи, як Йоан Хреститель, “Ось Агнець Божий!”, ми також повинні робити те саме. Те, що насамперед важливо, - це наше звіщення своїм близьким про відкриття Бога в Ісусі Христі.

Маю визнати, що мене завжди непокоїть нагальність, яку відчувають певні вірні Церкви йти за межі, йти далеко до невідомих людей «проповідувати», так би мовити. Цей підхід аж ніяк не є євангельським; наш перший обов’язок – це звіщати близьким про наше відкриття особи Сина Божого.

Проголошення, яке Євангеліє передбачає, є чимось простим та негайним, хоча й не лише цим. Лише після одного вечора з Ісусом ці двоє молодих людей просто передали радість, яку знайшли: Андрій – своєму братові Симону Петру, Филип – своєму другові Натанаїлу. “Ми знайшли Месію…”, - сказав Андрій. “Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса, Йосифового сина, з Назарету”, - сказав Филип своєму другові.  

Сьогодні я хотів би просто звернутися до тих серед присутніх, хто радіє у відкритті Ісуса, Месії, Спасителя світу, Сина Бога живого. Добре ви робите; ви чините саме те, чого хоче сам Бог, коли передаєте це просте послання, безпосереднє та радісне, вашим батькам, вашим братам та сестрам, вашим дітям та друзям. Справжній апостол, справжній провісник Євангелія, згідно з серцем та прикладом Святого Андрія Первозванного - це той, хто, щасливий, вчить маленьку дитину, як робити знак Хреста. Справжній апостол передає цінний дар молитви “Отче Наш” тим, кого любить. Супроводжувати іншого з радістю у дорозі, яка веде до храму Господнього, - це намагатися відкрити очі іншого, кого любимо, до відкриття дорогоцінної перлини нашої віри.

 Немає сумніву у нашому покликанні. В Таїнстві Хрещення кожен з нас отримав благодать запрошення чи проголошення, зверненого до нас батьками, друзями чи поважними особами, як це сталося у випадку з Андрієм та як він спонтанно вчинив по відношенню до свого брата. Боюсь, що надто часто наш сьогоднішній світ залишається німим; Церква, якою ми є, нехтує своїм обов’язком передавати в простий та безпосередній спосіб свою радість іншим. Можливо, це надто мало, але сьогодні я обмежуюся простим запрошенням, зверненим до всіх тут присутніх, хто відчуває себе покликаним, навіть якщо ваша зустріч з Ісусом – це щось нове та пов’язане ще з невеликим досвідом, слідувати прикладу покровителя вашої парафії та звіщати добру новину, просту та спонтанну, якою вона є, своїм близьким: “Ось Агнець Божий!” “Ми знайшли Месію …” казав Андрій. “Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса, Йосифового сина, з Назарету”, казав Филип своєму другові.

Слава Ісусу Христу! 

Спомин Матері Божої Фатімської

Спомин Матері Божої Фатімської

Субота, 11 жовтня 2014 року

Одкровення 11, 19а; 12, 1-6а. 10аб

Галатів 4, 4-7

Йоана 2, 1-11

«Третього ж дня весілля відбувалося в Кані…» «Що мені, жінко, - а й тобі? Таж не прийшла година моя!»

Зазвичай, коли говоримо про «третій день», то маємо на увазі Воскресіння Ісуса з мертвих, на третій день після Його Страстей та смерті на хресті. Сьогоднішня Євангелія зауважує, що також і на цей третій день в Кані Марія присутня разом з Ісусом: Марія, Мати, що народила Його на світ у повноті часів, допомагає, майже підштовхує свого Сина розпочати свою публічну діяльність, Марія приводить Його на весілля, Ісуса – Нареченого, на третій день; ми бачимо її у підніжжя Хреста; Його бездиханне Тіло покладається на лоно Марії перед тим, як його укрити в землі, з якої Він воскресне третього дня.

Коли ми думаємо про Марію Посередницю, то зазвичай думаємо про Неї, Мати Бога і нашу Матір, Матір Церкви, до якої скеровуємо наші убогі прохання. І це правильно, але як Матір Бога Вона є також Посередницею, бо являється Кивотом Завіту, бо принесла Світло світу, Ісуса Христа. Ісус народився від Діви Марії; на весіллі в Кані Марія запросила Його розпочати публічне служіння, проголошення слова спасіння; з лона Марії через три дні спочивання в гробі виходить Ісус у славі воскресіння. Також і тут віднаходимо в Євангелії посередництво Марії.

В історії Церкви є такі випадки, іноді з послідуючим визнанням з боку Церкви, як у випадку об’явлень трьом дітям у Фатімі в Португалії в період Першої світової війни, коли наша Матір і Посередниця знову виходить нам на зустріч. Як у Євангелії і з тією самою скромністю, Марія приходить до найбільш слабких і беззахисних та через їхнє свідчення і молитву старається притягнути наш світ до Христа, Сонця справедливості. Часто, як і у Фатімі, Марія запрошує передусім до покути, до відречення від гріха та до добрих учинків, щоб привести свій народ, своїх синів, через Хрест, до слави воскресіння на третій день.

          Марія залишається завжди скромною як у Кані; Вона наказує, але ще частіше запрошує, заохочуючи своїх усиновлених дітей приймати слова свого Сина-Бога: «Що лиш скаже вам – робіть!»

Під час моєї відпустки літом, у Сполучених Штатах, розмовляючи з простими людьми про події тут, в Україні, найчастішою відповіддю були слова, що, на жаль, ми дуже швидко забули про практику перших субот місяця та наші молитви за навернення Росії. Наша Пані з Фатіми промовляє до сердець навіть після ста років і веде свій народ на весілля свого Сина, щоб слухати Його слова і виконувати те, що Він наказує. День спасіння, третій день, є завжди тепер, дякуючи посередництву Матері.

«Третього ж дня весілля відбувалося в Кані…» «Що мені, жінко, - а й тобі? Таж не прийшла година моя!» «Що лиш скаже вам – робіть!»

«Тепер настало спасіння і сила, і Царство нашого Бога, і влада Його Христа». Амінь!

Слава Ісусу Христу!

Свята Меса і благословення фігури святого Євгена де Мазенод

25 вересня 2014 року

Свята Меса і благословення фігури

святого Євгена де Мазенод,

засновника Місіонерів Облатів Непорочної Марії

Іс 52,7-10

Пс 96,1-13

1Кор 1,18-25; 2,1-5

Лк 4,14-22

Я вдячний за запрошення повернутися сьогодні вдруге сюди, в дім Отців Облатів в Обухові, цього разу для того, щоб благословити фігуру святого Євгена де Мазенод.

Не сумніваюся, що отець Павло здивується, коли взнає, що для того, аби знайти інформацію про засновника Місіонерів Облатів Непорочної Марії, я змушений був звернутися до Вікіпедії! Незважаючи на брак більш авторитетніших джерел, думаю, що я відкрив одну річ, якщо не правдиву (а з Вікіпедією ніколи не вгадаєш), то принаймні повчальну та надихаючу для Згромадження Отців Облатів, таке особливе заохочення для апостолату сьогодні. Маю на увазі згадку в статті про святого Євгена як опікуна неблагополучних сімей, вибір напевно продиктований труднощами, які відчула родина святого у його молодості: батьки були розлучені внаслідок подій Французької Революції. За заступництвом святого Євгена молюся, щоб Отці знаходили завжди співчуття та мудрість бути поруч тих, хто страждає через поділ чи негаразди в родині. Знаємо, скільки важких випробувань проходять українські родини сьогодні.

З читань, обраних для Меси цього вечора, особливо мене притягує друге читання, взяте з першого Послання святого Павла до корінтян. Немає іншого слова більш актуального, більш необхідного для спасіння і для утіхи нашого світу, як слово Хреста. Зазвичай так складається, як на рівні народів, соціальних груп, а навіть на рівні міжлюдських відносин, сьогодні якщо хтось не обіцяє чогось іншим, то шукає все одно взяти верх, погрожуючи чи змушуючи інших підкоритися його волі; в найбільш тверезі моменти доходимо до ствердження, що небагато людей бажають нам добра, не зважаючи на те, чи вони нас зустрічають з усмішкою чи з кам’яним виразом обличчя.

Лише Ісус, піднесений на Хресті, може притягнути до себе, не викликаючи підозр, що за цим стоять якісь інші причини, тобто без жадоби вигоди за рахунок інших. Як це було для Христа Розп’ятого, так це було для святого Павла, і так це має бути для нас: «Та я, коли прийшов до вас, брати, - не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю. Ні! Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого. Я був у вас немічним, лякливим, увесь тремтів; слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрості, а в доказі Духа та сили, щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій» (1 Кор 2,1-5).

Лише проголошення миру через Хрест Ісуса має перевагу як єдина новина властиво добра у всьому цьому світі, лише обіймаючи Хрест, навіть якщо це може видаватися декотрим, що не розуміються на цьому, чимось непотрібним. Тіло Христа – розтягнене, виставлене на показ та прибите до дерева Хреста, Бого-Чоловік, піднятий над землею, беззахисний і відкритий для всіх, лише Він і саме таким чином дає себе світу без обману. Бог дає себе, Любов дає себе, Вічне Життя поза гробом дає себе. «Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого. Я був у вас немічним, лякливим, увесь тремтів…».

Не маю сумнівів, що святий Євген чинив так навіть як єпископ Марсилії і буде дуже радий бачити своїх духовних синів тут, в Україні, коли вони будуть так само робити тепер.

Як це виконати? Напевно, не без внутрішнього життя; тобто не без пошуку як пізнати й покохати Ісуса! Божа любов, наслідування Христа являються фундаментальними. Так само важливим є переконання, що роблю це з Богом в Христі, роблю це без жодної іншої людської підтримки, без матеріального захисту, якщо хочете – голий, розп’ятий як Ісус, «немічним, зі страхом і трепетом».

Іноді тепер, в Україні, у цьому конфлікті з Росією, приходить певна паніка, коли почуваємося без підтримки. Цей шлях ми не обирали, він нам був накинутий обставинами, на які ми не маємо впливу. Знищені результати праці? Брак допомоги, щоб розпочати інші праці? Закриті перед носом двері? Нічого не вдієш! Можливо, можемо (навіть якщо це важко) знайти в цьому остаточне підтвердження любові до нас Бога, котрий дозволяє нам поєднатися з Тілом Свого улюбленого Сина… на Хресті? Слава Ісусу Христу!