Меса Святої Хризми - 2012

Проповідь на Месу Хризми

в Мукачеве 2012

“Жертвуючи своє життя для Тебе і для спасіння братів, вони прагнуть уподібнитися до Христа і складають Тобі свідоцтво віри і любові.”

Ці слова взяті з префації, яка буде вживана під час цієї Меси. Меса Святої Хризми в дуже особливий спосіб привертає нашу увагу до священства, пресвітерія, до тих серед нас, які справді уприсутнюють Церкву, а отже Самого Христа для Його народу, Неділя в Неділю, з дня на день, в усіх таїнствах, і досить цікаво, особливо в та через ті таїнства, які не використовують жоден з цих Святих Єлеїв. Я маю на думці насамперед Таїнства Покаяння та Святої Євхаристії. Сьогодні, ми розмірковуємо над, ми святкуємо, покликання тих людей, яким дано владу пробачати наші гріхи на Сповіді. Сьогодні ми роздумуємо про великий дар присутнього серед нас Христа, Хліб Життя та Чаша Вічного Спасіння, Христа, що є серед нас через служіння та в особі Його священиків.

Саме префація цієї Меси найбільше та у найбільш промовистий спосіб говорить про священиків. Я хотів би поділитися з вами сьогодні коротким роздумом щодо її головних думок.  

“Ти через помазання Святим Духом встановив Твого Єдинородного Сина Священиком нового і вічного завіту і постановив, що Його єдине священство буде тривати в Церкві.”

Ми, як рукоположені священики, беремо участь ні в чому іншому, як у священстві Єдинородного Сина Божого; ми продовжуємо Його священиче служіння в цьому новому та вічному завіті, скріпленому Його Кров’ю.  Ми не лише маємо особливі обов’язки та відповідальності, але, розділяючи у Ньому помазання Святим Духом, ми ототожнюємося з Христом та преображаємося до самої глибини нашого буття спасенною благодаттю таїнства Святого Рукоположення.

Якби я мав передати послання для вірних, зібраних сьогодні, щоб підтримати своїх священиків, воно було би таким: всі разом ми повинні прагнути чіткішого розуміння вибору нас як Церкви, нашого дуже особливого місця в Божественному плані спасіння цього світу. Надто часто нам не вдається розпізнати себе, охрещених/звичайних католиків, як таких, що є іншими, що відрізняються від світу навколо нас. Нам не вдається бачити себе такими, що відрізняються від тих, які не були обдаровані життям освячуючою благодаттю у Хрещенні. Найкращий показник цього є тенденція зрівнювання всередині самої Церковної громади, що допускає нашим священикам бути меншими від того, чим вони - як вчить нас наша віра - повинні бути. Коли Святий Павло говорить, що як апостол він є все для всіх, це не означає, що він не зробив висновків для своєї поведінки та самоусвідомлення того особливого покликання, яке стало його власним через Ісуса Христа. Отже, це є так само і з нами як священиками; наше покликання – вподібнювати наші життя до життя Христа. Святий Августин сказав, що з його народом він був одним із хрещених, подібно до них, але Божою благодаттю та рукоположенням, для них він був єпископом. Ми можемо сказати те саме для священиків: хрещені, так, як будь-який інший Католик, але через рукоположення та молитву, щось більше, священик, для блага наших братів і сестер. І тому я би сказав до вірних, моє послання вам сьогодні таке: любіть ваших священиків як дар Христа для вас; любіть настільки, щоби вимагати святості від них, безкомпромісного ототожнення з особою Самого Ісуса Христа! Не спокушайте їх бути чимось меншим, ніж другими Христами!

"Христос не тільки обдарував увесь відкуплений люд царським священством, а й у своїй любові до братів вибирає людей, котрі через Рукоположення отримують участь у Його священицькій службі.”

Що це є Його священицька служба, в якій священики отримують участь через рукоположення? Чим вона відрізняється від царського священства, яким нас всіх обдаровано через Хрещення? Слова з префації приходять нам по допомогу та пропонують відповідь.

“В Його ім’я вони відновлюють жертву, через яку Він відкупив людей, і приготовляють для Твоїх дітей пасхальну трапезу. Вони оточують любов’ю Твій святий народ, годують його Словом і зміцнюють Таїнствами.”

          Одне із вчень, що надходить до нас від Собору, є, властиво, вчення про роль мирян у Церкві, про ту суттєву участь, яку звичайні люди мають відігравати у справі спасіння, просто з причини нашого Хрещення. Можливо, Собор мав би відбутися швидше, ніж це сталося, тому що те важливе послання було якимсь чином перекручено та викривлено, і сьогодні ми постійно стикаємось з плутаниною ролей у Церкві. Як це трапляється, світські люди часто відходять від своїх відповідальностей у суспільстві, у світі роботи та будування сім’ї, а натомість опиняються в церкві, говорячи та працюючи у часі та місці, яке за правами належить до поклоніння Живому Богу. За останні десятиліття є така тенденція, що замість того, щоб стати більш присутніми в суспільстві, світські католики піклуються більше про самих себе та менше не-католиків мають контакти з нами; менше дорослих навертаються до католицької віри, та через знехтування вірою дітей в сім’ях, більше дорослих та молодих людей залишають віру свого Хрещення. Священики, з іншого боку, видається, мають мало часу для молитви, для вислуховування сповіді та традиційних священичих обов’язків; і, здається, це відбувається на тлі тенденції до розширення простору їхнього суспільного життя.

“Жертвуючи своє життя для Тебе і для спасіння братів, вони прагнуть уподібнитися до Христа і складають Тобі свідоцтво віри і любові.”

Ми можемо бажати все що завгодно від та для наших священиків, але зважаючи на сьогоднішню ситуацію, я гадаю, що якби наші священики дійсно невтомно прагнули бути для нас Христом, складаючи нам та Богу постійне «свідоцтво віри і любові», - ми би вважали, що опинилися в найкращому з можливих світів.