Чудотворний медальйон

27 листопада

Буття 3:9-15

Ефезян 1:3-6.11-12

Луки 1:26-38

Сьогодні відзначаємо свято, зосереджене на тайні динамізму нашої молитви до Мадонни; сьогоднішнє розважання повинно заохотити нас до довіри в Її материнське заступництво перед своїм Сином Богом. Марія справді може багато в єдності зі своїм Сином. Чудотворний медальйон це запорука тієї материнської любові Марії, яка прийняла нас за своїх дітей у підніжжя Хреста з волі свого єдиного Сина і нашого Спасителя. Марія відображає як ніхто інший ту любов, що спасає нас у Христі.

Кожного разу, коли слухаю Євангеліє Благовіщеня, думаю про наполегливу молитву святого Бернарда з Клерво, котрий благав Марію поспішити та сказати «так» ангелу, тобто Богу: не будь несміливою, не пропусти з покори участі в плані нашого спасіння. Немає важливішого уроку, який можна взяти з медальйону та сьогоднішнього свята, як не той, що відноситься до унікальної, ключової ролі, яку виконує Марія в задумі нашого спасіння. Марія, нова Єва, співпрацює з Ісусом, новим Адамом, аби дати життя відкупленому людству та відкинути назавжди утиски древнього ворога – Сатани, змія.

В цьому значенні розуміємо вибір першого читання з книги Буття: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою та між твоїм потомством і її потомством». Це пророцький текст і говорить про Марію, котра бореться поряд зі своїм Сином та перемагає з Ним сатану. Перемога належить Богу в Христі та дякуючи Божій волі; це також і наша перемога, якщо пригорнутися до Божої Матері, якщо з належним наміром носити Її медальйон.

На мою думку, справжнім викликом для нашої участі в перемозі Христа є перешкода нашої гордості. Як і наші прабатьки, Адам і Єва, можемо сказати, що ми завжди знаємо краще, що ми не довіряємо навіть Богу. Що собою представляє сьогоднішня криза молитовного життя серед охрещених, як не відмова стати на коліна перед Богом, нахилитися під плащ опіки Діви Марії? Нажаль, не бажаємо вірити, що все може бути краще, якщо ми будемо разом із Сином Чоловічим.

Протягом історії Церкви багато з великих єресей та, без сумніву, всі єресі, що нанесли найбільше шкоди Церкві, були заражені гордістю, яка не признавала перше місце Христу, справжньому Богу і справжній людині. Цей факт пояснює істотний характер визнання Марії під титулом Theotokos, Богородиця. Гордість завжди ходить в парі із соромом та розпачем, які втікають від Божого обличчя. Трагедія не полягала стільки в тому, що Адам і Єва пізнали свою наготу, скільки в їхньому віддалені від Божого обличчя, в тому, що – в розпачі – думали, що вони занапастили себе через свій гріх.

З-посеред нас немає нікого без гріха, а тому і без смутку у цьому світі. Довіряючи владі ключів, довіреній Церкві нашим Господом, шукаємо пробачення та віднаходимо шлях покори, що в товаристві Марії, Божої Матері, повертає нас до улюбленого Сина і до світла Його славної перемоги. Кожен день в цьому світі має свої чудеса, маленькі та великі. Шукаймо за заступництвом Пресвятої Діви Марії чуда благодаті освячення та витривалості в цій благодаті аж до життя з Богом в Його Царстві. Амінь.