ОКТАВА МОЛИТВ ПРО ЄДНІСТЬ ХРИСТИЯН

20 січня 2013 року

Київ

«З чим мені перед Господом з’явитися, уклонитися перед Богом Вишнім? Чи мені стати перед Ним із всепаленнями, з однолітніми телятами? Чи будуть Господу до вподоби тисячі баранів, десятки тисяч потоків олії? Чи маю Йому дати мого первенця за мої переступи, плід мого лона за гріхи душі моєї? Тобі сказано, о людино, що є добре і чого Господь від тебе вимагає: лише чинити справедливість, любити милосердя і покірно ходити з твоїм Богом» (Міхей 6:6-8).

«Що вимагає Господь від нас?» Це тема Тижня молитов за єдність християн в дві тисячі тринадцятому році. Тема була опрацьована певною групою студентів з Індії; розглядає соціальну проблему, типову для тієї країни; і, натхнена словами пророка Міхея, вона запрошує, закликає нас практикувати справедливість, наші серця наповнити співчуттям до інших, йти з покорою в єдності з Богом та згідно з Його святою волею.

Цих три вірші пророка Міхея дуже популярні, особливо між людьми, далекими від традиційних Церков, від практики віри з її літургійними виразами як наша. Ці слова часто пояснюються в ключі моралізування; притягують особливу увагу тих, хто зводить віру до так званого “social Gospel” – «соціального Євангелія». Ми ризикуємо великим непорозумінням, якщо залишимо пояснення слів пророка тим, хто не закорінений міцно в нашій Традиції віри. Ризикуємо зовсім втратити смак, багатство послання, якщо не вміємо доцінити ці слова, якщо не знаємо де саме ми повинні поставити наголос. Яка з оцих трьох цінностей несе на собі всю вагу або творить основу християнського будинку: «чинити справедливість, любити милосердя чи покірно ходити з Богом»? «Що вимагає Господь від нас?»

Індія! Ті студенти багато працювали, щоб приготувати матеріал на цей рік і тема сама по собі є доброю. Я дійсно вірю в послання пророків, як і в те, що воно говорить про найважливіше, що повинно характеризувати мою жертву як християнина. Коли мова йде про мою жертву, яка була би приємна Богу, то не йдеться про щось відділене від мене, але саме про мене самого, про моє життя, посвячене через особисту старанність, щоб жити справедливо, з милосердям до інших, в покорі перед Богом, котрий мене створив та спас. Авторитетне навчання пророка Міхея в Старому Завіті знаходить своє повне виконання в Новому Завіті в особі Ісуса Христа, самого Бога, що нас спасає, як читаємо на початку десятого розділу Послання до Євреїв:

«Тому, входячи у світ, Христос каже: Ти не хотів ні жертв, ані приношення, але приготував мені тіло. Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи. Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб виконати Твою волю, Боже» (Євр 10:5-7).

«Що вимагає Господь від нас?»… Він просить, що ми виконували Його волю, як Син виконав волю Отця. Однак можна запитатися, чи Господь не вимагає щось особливе від нас тут, у Києві? Що значить для нас, тут і сьогодні, достосувати наше життя до життя/жертви Христа? Матеріали в брошурі на цей рік нам дають забагато і одночасно замало, щоб відповісти на це питання. Вірю, що Господь просить набагато більше ніж спільне зусилля з боку порядних християн в якомусь проекті, скерованому на соціальну справедливість, чи не так?

Можливо, зуміємо зрозуміти коли визнаємо, що сама лише справедливість не вистачає пророкові і тим більше не задовольняє Бога. Можливо, у визнанні, що саме лише милосердя до інших не вистачить; можливо, визнаючи, що наша особиста жертва на користь інших, в сфері справедливості чи милосердя, була б всепаленням без адреси; можливо, так зможемо зрозуміти, що Бог передусім просить нашого покірного приєднання до Його Божої Особи на шляху цього життя. Бажана жертва - це жертва справедливості, пом’якшена милосердям та перш за все прожита в глибокій єдності з Богом і в уважності на Його слово.

Від нас тут, у Києві? «Що вимагає Господь від нас?» Він просить те, що є добрим. Один лише добрий, каже Євангеліє, тобто Бог. Святий Ігнатій з Антіохії наполягає, що найбільша слава Божа – це людина, яка живе повним життям; немає іншого представника серед створінь, який міг би об’являти Творця як людина; світ був спасенний в і через Бога, що став Людиною.

Цього року на Різдво дві сім’ї відкрили мені свої двері. У першому випадку, разом зі всіма типовими святковими традиціями, я зауважив сильний опір з боку господарів вимовити святе ім’я Ісус, Божого Дитяти (як співаємо в колядах), та Божої Матері, Пріснодіви Марії. В іншому випадку прекрасні українські різдвяні пісні навіювали навколо вертепу атмосферу справжньої молитви та зосередження. В цій другій сім’ї, дійсно віруючій, була свідомість їхньої єдності з Богом, свідомість присутності Того, хто нас кохає. Відчувалася їхня досконала радість, їхня надія і вдячність за присутність Господа. Саме це просить Господь від нас!

Не хочу нехтувати чи недооцінювати зусилля цих добрих індійських студентів, але вони мали би сказати щось більше або ж лише одне. Краса слів пророка Міхея, збагачені вченням Євангелії в тисячолітній Традиції Церкви, пояснює, що те найважливіше – ходити з Богом в покорі – нам вистачить і дозволяє нам наповнити світ, що знаходиться у темряві, світлом Сина. З’єднані з Господом ми стаємо тими, хто вершить справжню справедливість, яка приносить свободу; з’єднані з Господом наше милосердя не тільки уникне неоднозначності, але дихатиме навколо життям Святого Духа.

«Тобі сказано, о людино, що є добре і чого Господь від тебе вимагає: лише чинити справедливість, любити милосердя і покірно ходити з твоїм Богом».

«Христос каже: …Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб виконати Твою волю, Боже».