Різдвяна Меса – 25 грудня 2013 Кармель у Києві

Ісая 52:7-10

Viderunt omnes termini terrae salutare Dei nostri.

Євреям 1:1-6

Dies sanctificatus illuxit nobis: venite, gentes, et adorate Dominum: quia hodie descendit lux magna super terram.

Йоана 1 :1-18

Христос народився! Славімо Його!

          Існують моменти, коли звичайній людині, такій як я, важко зрозуміти безутішність, темну ніч, що нависає над контемлятивними душами. Більш ймовірно, що, замислюючись над нашим життям в цьому світі, ми дорікаємо собі за брак нашої віри та недбалість у житті молитви, що, між іншим, веде нас до відчаю перед беззаконням та несправедливістю цього світу. Я хочу сказати, що мені зовсім не складно ототожнити себе з образом Святого Петра, який іде по воді Генезаретського озера і який, зосередившись на вітрі та хвилях, злякавшись та забувши про Ісуса, починає йти на дно, потопати. Певно, цей досвід є спільним для нас, маловірних людей перед лицем Господа, перед таємницею Різдва, Божого Слова, що стало тілом заради нашого спасіння, спасіння світу.

          Цей брак віри можна по-різному пояснити залежно від людини. Є люди, які перед таємницею Різдва забувають або не знають, чи навіть і не замислюються, і взагалі живуть без цієї динамічної напруги у своєму житті, яку викликає звістка ангелів пастирям у Віфлеємі та світло зірки, що засяяла волхвам зі Сходу. Є люди, яких не заторкнула або які не дозволяють заторкнути себе добрій новині: що світло повернулося до цього світу разом із втіленням Божого Слова. На жаль, є стільки людей, які не бачать в Дитятку Ісусі Бога, що звершує на наших очах спасіння світу! Сподіваюсь, що ніхто з присутніх тут зараз цього не переживає.    

          Для більшої частини з вас, навпаки, проблема є інша. Повертаюсь до мого порівняння зі Святим Петром: як багато нас, з дому Божого, синів та дочок Його Церкви, дозволяємо відволікати себе всьому тому, що крутиться довкола нас (вітер, тіні, вода, темрява ночі), забуваючи про глибоке значення пророцтва Ісаї: «Твій Бог царює»! Хто з нас приймає в повній мірі «добру новину» пророка, «що звістує мир, що вістить спасіння»? Надто мало таких. Я сказав би, що також через якусь дивну причину ми не дозволяємо Богу, який нас спасає, втішати себе! І тут не йдеться про випадок контемплятивної душі, коли Бог змушує чекати того, кого любить, ні. В нашому випадку сухість, темряву слід просто пов’язувати з недбайливістю, з нашою теплістю, нашою неуважністю. Зрештою, як для Святого Петра, що почав потопати, також і для нас, ідеться про брак віри, віри, яка з довірою та наполегливістю має зосередитися на Ісусові, що стоїть перед нами.

           Різдвяна таємниця – це направду різдвяний виклик покласти нашу віру лише у Христі та Спасителі світу, зрозуміти та споглядати радість, піднесення ангелів від того, що відбулося в нашому світі дві тисячі років тому, тобто небесну радість за світанок того святого дня, того великого світла, яким є Ісус, народжений та покладений на тверде дерево ясел у Віфлеємі, що передрікало тверде дерево Хреста, на якому він завершив діло нашого спасіння. Для нас віруючих Різдво є зосереджене на Ісусі: на первородному Сині Отця, що народився бідним та невідомим у печері Віфлеєму, на первородному з мертвих у славі Воскресіння.

          Вітер, тіні, вода, темрява ночі? Так, ми повинні мати справу із цими та подібними явищами у нашому житті. Важливо щоб, незважаючи ні на що, ми прийняли в наше життя Сина, тобто прийняли Ісуса. Важливо, щоб ми не дозволили несподіваним перепонам життя себе пригнічувати.

          Святий Петро мав би залишитися зосередженим лише на Ісусові, що стояв перед ним на воді посеред бурі. Він же, навпаки, дозволив себе налякати тій бурі. Що це є за «буря», що непокоїть моє життя, що затемнює обличчя Ісуса переді мною? Чому я глухий до прекрасного“Gloria in excelsis Deo”, який співають ангели? Чому від мене вислизає значення зірки, що зупинилася над печерою Віфлеєма?

          Просімо Бога в цей день Різдва простягнути нам руку, як він зробив це з Петром, та вихопити нас: від вітру, від тіней, з води, з темряви ночі, неважливо звідки, та притиснути до себе, до Бога у Христі, який нас любить і береже від усякого зла. Просімо Бога покликати нас вийти з човна, як Святий Петро, вийти з пасовиська як пастирі, щоб вести нас до печери у Віфлеємі, до ніг Царя Слави, що лежить у яслах!